Він так швидко дорослішав. Вірність, хіть і любов — то ще не все. Їй того було мало. І під тим дитинством, що опадало довкола нього, як уламки шкаралупи, розпукувалися такі от часті прояви чоловічності, від чого Анджевіну охоплювала справжня пристрасть, а до її туманного материнського тепла до хлопця домішувалося щось жорстке, грубе, від чого перехоплювало подих.
— Побудь із ним вечір, — сказала вона. — І приходь до мене завтра, коханцю.
Вона дуже обережно дібрала останнє слово. Він учився з гідністю приймати такі подарунки.
Шекель годинами сидів наодинці в бібліотеці, серед дерев'яних полиць і пергаменту, слабкого запаху злегка протрухлої шкіри та книжкового пилу. Він тримався поближче до секції з раґамольською, оточений книгами, які обережно повитягував униз і розгорнутими порозкладав навколо себе, тексти й малюнки розпукувалися на підлозі, мов квіти. Він повільно поглинав історії про качок та бідних хлопців, які стали королями, і битви проти троу, й історію Нового Кробузона.
Шекель записував кожне складне слово, звуки якого намагалися ухилитися від нього. «Цікавий», «шабля», «жорсткий», «Джешгул», «Крюах»... Постійно повторював їх подумки.
Бродячи від полиці до полиці, він носив усі свої книжки з собою, а закінчивши, розкладав їх на місця не за бібліотекарськими шифрами, яких не розумів, а завдяки мнемоніці, яку сам вигадав. Хлопець знав, що цей том стояв між товстим червоним і тоненьким блакитним корінцем, а цей — у кінці, поруч з томом із зображенням дирижабля.
Трапився у нього жахливий панічний момент. Він висмикнув з полиці книгу, й форми всередині, усі літери були йому знайомі, але, коли він узявся їх вимовляти пошепки, чекаючи, коли ті прозвучать у мозку готовими словами, усі вони виявилися тарабарщиною. Хлопець не на жарт перелякався, побоюючись, що розгубив усе, чого встиг навчитися.
Але потім зрозумів, що взяв книгу зі сусідньої полиці вже з іншого розділу; що написано все було раґамольськими буквами, але разом вони складалися в геть іншу мову. Шекель був вражений від усвідомлення того, що ці гліфи, котрі він завоював, можуть виконати одну й ту саму роботу для багатьох народів, які взагалі не могли зрозуміти один одного. На цій думці він усміхнувся.
Опісля заходився розгортати інші іноземні томи, відтворюючи або намагаючись відтворити звуки того, як треба вимовляти літери, і сміявся з того, як дивно вони звучать. Уважно дивився на картинки і знову звірявся з тим, що було написано. Отак навпомацки зробив висновок, що в цій мові саме така групка літер означає «човен», а інша — «місяць».
Шекель повільно йшов далі від розділу з раґамольською, навмання витягуючи якісь праці та взираючись у їхню непроникну історію, далі спускався довгими коридорами стелажів з дитячою літературою, поки не дійшов до нових стелажів і не розгорнув книгу, письмо якої не було схоже ні на що йому відоме. Він тихенько засміявся, заворожений химерними вихилясами букв.
Рушивши далі, знайшов ще одну абетку. А віддалік — ще одну.
Годинами він із подивом та інтересом досліджував полиці з не раґамольськими книгами. Виявив у цих безглуздих словах та нерозбірливих абетках не лише благоговіння перед широким світом, а й залишки фетишизму, яким грішив раніше, коли книги були для нього, як от ці зараз, тільки безмовними предметами з масою та розмірами і кольором, але без змісту.
Хоча це було не зовсім те саме. Не те саме — побачити ці чужі сторінки і розуміти, що вони матимуть значення для якоїсь дитини в іншій країні, як «Хоробре яйце», «Історія Нового Кробузона» та «Оса в перуці» відкрили своє значення йому.
Він дивився на книги базовою, горішньокеттайською, сунґларською, луббоцькою тахадозькою і з якоюсь захопливою ностальгією згадав власну неграмотність, ні хвилини за нею не сумуючи.
11
Силас чекав Белліс, поки та вийде з «Пінчермарна»; сонце висіло низько над морем. Він стояв, притулившись до перил, пильнував.
Побачивши її, враз усміхнувся.
Вони їли разом та розмовляли, майстерно ухиляючись від деяких питань і тем. Белліс не могла сказати, чи рада бачити саме його, чи просто їй останнім часом стало надто самотньо, але так чи інак вона залюбки приймала його компанію.
Він мав пропозицію. То було 4-те книгня бісса. На це число припадав кривавий день струпарів, і в районі Ти-і-Твій мав відбутися великий бійцівський фестиваль. Кілька кращих бійців зі Шаддлера прийдуть показати майстерність. Вона коли-небудь бачила морту крут чи гуп-ступ?
Белліс довелося повмовляти. У Новому Кробузоні вона ніколи не відвідувала гладіаторський цирк Каднебара чи когось із дрібніших його наслідувачів. Ідея спостерігати за таким боєм дещо відштовхувала її і радше наводила на неї нудьгу. Але Силас був наполегливий. Вивчаючи його, вона зрозуміла, що бажання Силаса побачити ці бої не мотивоване садизмом чи вуаєризмом; причин не знала, але були вони явно не такі тваринні. Або таки тваринні, але дещо по-іншому, хто зна.
А ще їй було відомо, що він дуже хоче, аби вона пішла з ним.
Щоби дістатися до Ти-і-Твій, вони минули Шаддлер, рідний район струпарів. Повітряне таксі з їхньою парою покірно повзло повз довготелесу вежу з брусів на кормі великого залізного «Теріантропа» і далі по правий борт.
Це вперше Белліс буде в районі Ти-і-Твій. «Пора б уже», — присоромила себе подумки. Вона ж бо всерйоз налаштувалася пізнати це місто, але її рішучість могла знову ослабнути й перейти в затяжну, туманного характеру депресію.
Майданчик для боїв розташувався трохи попереду флагмана району — великого кліпера з декоративно порізаними, мов витинанки, вітрилами в гущі завулків кварталу. Ареною було кільце невеликих суден з лавами, розставленими по палубах та зверненими до круглого відтинку моря. З дирижаблів по краях арени звисали пишнобагаті гондоли — приватні ложі багатіїв.
У центрі була закріплена власне арена — дерев'яна платформа, втикана по краях мідними гасовими ліхтарями й бочками, щоби втримати її на плаву. Таке було поле бою: коло з переобладнаних кораблів та повітряних куль навколо дерев'яної платформи.
Сипонувши пригоршню грошей і перекинувшись із кимось кількома словами, Силас звільнив для них два місця в першому ряду. Не вгаваючи, розказував їй притишеним голосом про політику і присутніх.
— Це візир району, — пояснював, — прийшов повернути грошенят, що стратив на початку кварто. А онде жінка з вуаллю, яка ніколи не відкриває лиця. Кажуть, вона належить до ради Кергауза.
Очі Силаса невтомно обзирали натовп.
Вуличні торговці продавали їжу та пряне вино, а букмекери викрикували ставки. Фестиваль був нехитрий та вульгарний, як і більшість із того, що відбувалося у Ти-і-Твій.
У натовпі були не тільки люди.
— А де ж струпарі? — поцікавилася Белліс, і Силас почав, як їй здалося, навмання тицяти пальцем по всій арені.
Белліс із усіх сил намагалася розгледіти, що бачить він: на перший погляд люди, але зі землисто-сірим кольором шкіри, присадкуваті й коренасті. Обличчя їхні були помічені шрамами.
Загуділи криваві роги, і завдяки якимсь хімічним хитрощам сцену залило червоним світлом. Через два місця від себе Белліс побачила жінку, лице якої видавало в ній струпарку. Та не кричала, шумно підтримуючи своїх, а сиділа нерухомо серед гамірного люду. Белліс бачила, як інші струпарі флегматично очікують боїв у свій святий день.
«Ну хоч в інших жадоба крові чесна», — подумала зневажливо. Букмекерів тут було достатньо, аби стало зрозуміло: це ціла індустрія, що б там старійшини Шаддлера не думали.
Белліс похмуро констатувала про себе, що затерпла від очікування того, що буде далі. Але хвилювання це не применшувало.
Коли на арену переправили перших трьох бійців, натовп одразу притих. Чоловіки-струпарі вийшли на платформу, майже голі — тільки в пов'язках на стегнах, і стали трикутником спина до спини в центрі.
Бійці трималися спокійно, сіра шкіра на жилавих тілах здавалася мертвотно-блідою у світлі гасових ламп.
Один дивився наче просто на Белліс. Його, либонь, сліпило світло, але її тішила думка, що це буде виступ окремо для неї.