Шекель із Таннером обмінювалися історіями.
Шекель уже знав багацько з Хронік Волоногого, але Таннер знав їх усі. А ті, що Шекелові уже відомі, Таннер міг розказати геть з іншого боку так, що заслухаєшся. А Шекель розповідав йому чутки про офіцерів і пасажирів. Він був сповнений презирства до Ґімґеврі — якось почув, як той несамовито мастурбує за дверима нужника. Апатичний Тиарфлай видавався йому неймовірно нудним, а капітан Мизовіц трохи лякав, але хлопець фанфаронствував і вигадував байки, як той повзав по палубі п'яний.
Він пристрасно бажав міс Кардамоміум. А Белліс Колдвин була йому цікава.
Таннер прислухався до описів і натяків, сміючись й осудливо гудячи, коли це було доречно. Шекель розповідав йому чутки і байки, які матроси переказували один одному, — про піаси та жінок-корсарів, маріхонців та струпарів-піратів, про істот, які жили під водою.
За Таннером слалася довгаста сутінь трюму.
Там точилася постійна огидна боротьба за їжу й пальне. Гризлися не тільки за м'ясні недоїдки та хліб — серед в'язнів було чимало Пороблених з металевими деталями й паровими двигунами. Якщо їхні котли згасали, ті просто не могли рухатися, тому ничкували все, що горіло. У дальньому куті кімнати стояв старий чоловік: олов'яний триніг, який слугував йому ногами, заклинило вже ось кілька днів. Його котел був мертвотно-холодний. Він їв лише тоді, коли хтось переймався тим, аби погодувати його, і ніхто не очікував, що він виживе.
Шекель був зачарований брутальністю цього маленького королівства. Він жадібним поглядом утупивсь у старого. Бачив синці ув'язнених. Ковзав оком по силуетах чоловіків, які злягалися у згоді чи примушені силою.
Він керував бандою у Вороновій брамі ще в місті й переживав, що з тими вуркаганами буде тепер, без нього. Його перша крадіжка у шість років принесла йому шекель, і так за ним закріпилося прізвисько. Він стверджував, що жодного іншого імені згадати не може. На цю роботу на кораблі влаштувався, коли діяльність його банди, зокрема нечасті крадіжки зі зламом, привернула занадто багато уваги вартівників.
— Ще якийсь місяць, і був би я тут, із тобою, Таннере, — сказав він.
Розташований біля бушприта «Терпсихори» метеомантичний двигун, яким завідували корабельні тавматурги та химородники, витісняв повітря перед носом корабля. Вітрила прогиналися, намагаючись заповнити вакуум, і тиск штовхав їх уперед. Судно добряче розігналося.
Машина нагадувала Белліс хмарні вежі Нового Кробузона. Вона подумала про величезні, давно неробочі двигуни, що таємничими тінями стримлять із-поза дахів Смоляної заплави. Відчула страшну тугу за вулицями й каналами, за обширом міста.
І за двигунами. Машинами. У Новому Кробузоні вони скрізь були довкола неї. А тут лишилися хіба маленький метеомант і конструкт у їдальні. Завдяки паровому двигунові внизу «Терпсихора» була єдиним механізмом, але це непомітно. Белліс бродила кораблем, як причинна. Їй бракувало утилітарного хаосу, який довелося лишити позаду.
Вони були в морі не одні; мимо проходили інші кораблі — за два дні після того, як вони відчалили від Ке' Бансси, Белліс побачила їх три. Перші два виднілися на небосхилі довгастими сильветами, а третій — приземкувата каравела — пройшов майже впритул. Каравела була з Одраліну, якщо вірити повітряним зміям, котрі пурхотіли з вітрил. Її дико гойдало в неспокійному морі.
Белліс розгледіла моряків на борту. Вона спостерігала, як вони погойдуються в складній мішанині такелажу і перебирають трикутні вітрила.
«Терпсихора» минула пустельного вигляду острови: Каданна; Рін Лор; Острів Ейдолон. Про кожного з них складали казки, і Йоганнес знав їх усі.
Белліс годинами вдивлялась у море. Вода тут, далеко на сході, була набагато прозорішою, ніж поблизу Залізної затоки, аж можна розгледіти в ній темні хмарини — великі зграї риб. Деякі моряки сіли на перепочинок, звісивши ноги з борту, зі саморобними вудками, вирізаючи щось на кістках і бивнях нарвала ножами й покриваючи їх ламповою кіптявою.
Вряди-годи водяну гладінь проривала гігантська тінь хижака, як-от косатки. Одного разу, на схилку дня, «Терпсихора» пропливала недалеко від невеликого лісистого пригірка, пасма лісу завдовжки з милю-дві, що розпуклося над океаном. Неподалік берега стриміла купка гладеньких скель, і серце Белліс гухнуло в п'яти, коли один із валунів піднявся й із води знялася величезна шия лебедя. Кругла голова стріпнулася, і плезиавр ліниво погріб з мілководдя та щез.
Белліс ненадовго захопилася підводними хижаками. Йоганнес відвів її до своєї каюти і заходився копатися серед книжок. Вона побачила на спинках томиків кілька назв із його ім'ям — «Анатомія сардул»; «Хижаки у скелястих водах Залізної затоки»; «Теорії мегафауни». Знайшовши нарешті необхідну монографію, він показав сенсаційні зображення — древньої тупоголової рибини завдовжки тридцять футів, акул-гоблінів з нерівними зубами й випуклими лобами та інших.
Увечері наступного дня після того, як вони покинули Ке' Бансса, на «Терпсихорі» уздріли землю, що оперізує Салкрікалтор: нерівну сіру берегову лінію. Вже по дев'ятій вечора, але небо цього разу було абсолютно ясним, і місяць та його дочки світилися дуже яскраво.
Белліс мимохіть зачудувалася цим гірським ландшафтом, де гуляли вітри. Удалині, наскільки їй дозволяв зір, вона бачила глибоку пітьму лісу, що чіплялася за боки ярів. На самому березі дерева стояли мертвими, вкритими ропою патичками.
Йоганнес схвильовано лайнувся.
— Це ж Бартолл! — вигукнув. — За сто миль звідси на північ буде Кіргуссінський міст — отаке здоровило завдовжки двадцять п'ять миль. Я сподівався, що нам ще доведеться його побачити, але підозрюю, що не варто нариватися на неприємності.
— Я пішла досередини, — сказала вона, але Йоганнес на неї не зважив.
Він не відводив погляду від тонкої риски берега Бартолла, що поволі щезала на горизонті.
— Що за біс? — промурмотів.
Белліс різко розвернулася. В його голосі явно проступало невдоволення.
— Куди ми пливемо? — вказав рукою Йоганнес. — Погляньте... ми ж ідемо від Бартолла.
Острів тепер був не більшим за розмиту смужку скраю моря.
— Салкрікалтор — там, на сході. Ми могли б уже за кілька годин плисти над лангустами, але ми прямуємо на схід... ідемо від співдружності...
— Може, їм просто не подобається, що в них над головою манячать кораблі, — припустила Белліс, та Йоганнес заперечно похитав головою.
— Це стандартний маршрут, — сказав він. — На сході від Бартолла — Салкрікалтор-сіті. Ось як туди потрапляють. Ми ж прямуємо невідь-куди, — він зобразив у повітрі мапу. — Отут от Бартолл, тут Ґномон-Тор, а між ними, в морі... Салкрікалтор. А тут, де ми зараз... тут нема нічого. Низка маленьких скелястих острівців. Ми якось дуже в обхід підбираємося до Салкрікалтора. І мені цікаво чому.
До наступного ранку ще кілька пасажирів помітили незвичність маршруту. За кілька годин чутка вже ширилася маленькими тісними коридорчиками. Капітан Мизовіц звернувся до пасажирів у їдальні. Їх було на борту сорок, і всі зібралися тут. Навіть бліда вимучена сестра Меріопа й інші, подібні до неї страждальці.
— Хвилюватися нема причин, — запевнив їх капітан.
Він був явно розлючений, що його викликали. Белліс відвела від нього погляд і задивилася у вікно. «Чого я тут? — подумала вона. — Мені все одно. Мені наплювати, куди ми пливемо і як до дідька туди дістанемося». Та оскільки переконати себе так і не вдалося, вона лишалася на місці.
— Але чому ми відхилилися від звичайного маршруту, капітане? — запитав хтось.
Мизовіц роздратовано гмукнув.
— Гаразд, слухайте. Ми обходимо Плавці — острови зі східного краю Салкрікалтора. Я не зобов'язаний пояснювати вам свої рішення. А втім... — він зробив паузу, аби вразити пасажирів тим, яку високу ласку робить їм. — За даних обставин... Вимушений просити вас дотримуватися конфіденційності стосовно цієї інформації. Ми обігнемо Плавці перед тим, як дійти до Салкрікалтор-сіті, щоб пройти частину території Нового Кробузона. Певні морські підприємства, які не є суспільним надбанням. Тепер я міг би наказати вам не покидати кают. Але тоді ви можете побачити щось із ілюмінаторів, а я би не хотів дозволити розростися чуткам, які призвели б до цього. Таким чином, ви можете вільно піднятися нагору, але лише до юта. Але. Але я закликаю вас як патріотів і як хороших громадян проявити розсудливість щодо того, що ви бачите сьогодні. Це зрозуміло?