Євген Дудар
ШТАНИ З ГОНДУРАСУ
Сатира та гумор
Від автора
Незалежний читачу!
Перед тобою незалежна книжка незалежного автора. Як ти вже переконався, вивчивши фотокопію, надто симпатичного. А читаючи твори, переконаєшся, що дуже талановитого. Значно талановитішого, ніж славнозвісний російський дєдушка Крилов чи український батько Вишня.
Суди сам. Крилов ще коли-позаколи написав байку «Лебідь, Щука і Рак». Критикував, що тягнуть воза у різні боки. А проблема того воза існує й досі. Візьми такий «віз», як наша Українська держава. Демократичні лебеді хочуть її підняти до сонця. Проворні політичні щуки намагаються затягнути її в каламутну воду. А вчорашні компартійні раки явно тягнуть її назад у болото.
Остап Вишня ще коли-позаколи висміяв «чухраїнців». Що вони, в основному, чухають потилиці. І чухраїнці в основному чухають досі.
І зовсім інше — автор цієї книжки. Критикував партію комуністів. Партії комуністів уже нема. Є партія соціалістів. Критикував КДБ — нема КДБ. Сміявся, що деякі керівники нашої молодої держави надто праві, вони круто взяли уліво. І тепер сміються з автора.
Отже, любий читачу, все, чого ти хотів, маєш у своїх руках. Бо гумор — це все. Навіть тоді, коли вже нема нічого.
Я не про ковбасу. Їсти — діло свиняче. А людина від свині відрізняється хоча б тим, що час від часу дивиться в небо.
Зведи свій погляд до рідного неба. Відчуєш його красу — значить, сам єси красивий. Здійми свій погляд до золотого сонця. Відчуєш його тепло — значить, живеш. І сам здатен єси тепло дарувати. Тож не скупися на нього. Зроби комусь добро. Зло він сам собі щодня робить. Подаруй комусь надію. Безнадія і так примарою щодня за ним ходить. У скрутну хвилину підстав комусь плече.
Підніжку йому підставляє доля. А коли у тебе не вистачить наснаги, прочитай оцю книжку.
Хтось міряє своє життя цяцьками, почепленими на груди.
Хтось — по щаблях службової драбини.
Хтось — по нашпарованих достатках.
Я міряю життя по усмішках. Які дарую людям.
Отже, моє щастя, читачу, якщо ти усміхнешся.
Тільки ж вибач надто талановитому і дуже симпатичному авторові цієї книжки, коли якийсь з його творів дещо втратив актуальність. Писалися вони у різні роки. А втім, хто знає, що актуальним буде завтра? Сьогодні наша незалежна Україна ще дуже залежна від багатьох перевертнів, підлот і просто дурнів. Тож не знати, який ГК яке ЧП нам з тобою готує. Тому маймося, тримаймося, шануймося і… не з’їдаймося!
Нас ще буде кому їсти…
Схиляю свого неповторного носа —
ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ
Давайте чесно
Давайте чесно. Дурні у нас є? Свої. Рідні. Доморощені.
А брехуни?
А злодюги?
А братопродавці?
То чого ж ми з вами такі делікатні?
Чому злодія несміливо називаємо несуном?
Брехуна — обіцяльником?
Ледацюгу — інертним?
Братопродавця — інтернаціоналістом?
А дурня навіть не знаємо, як назвати. Боїмося образити. Ущемити його амбіції. Наче він у нас в золотому фонді рахується. Ніби занесений у Червону книгу. Чи, як пам’ятник старовини, охороняється законом.
Коли вже й котимо його донизу, то так обережно, як порцелянову вазу. Щоб, не дай Боже, щось собі не пошкодив.
Зі щабля на щабель. Зі сходинки на сходинку. Щоб і зарплата у нього не менша була, ніж на попередній. І блага з поблажками. Ще й на обрії якась надія жевріла…
А може, принципово? Правду? Гостру. Гірку.
Запакувати. Написати: «Дурень! Не кантувати!» І опустити. Одразу ж на той щабель, що він заслужив. І дати йому тільки те, що він зробив.
Різко?
Зате чесно. І справедливо.
Дехто вважає, що гласність — це голосно викрикувати гасла.
Гласність — це правда. Така, яка вона є. Не підфарбована рум’янами і не забруднена дьогтем.
Тож давайте без дьогтю і без рум’ян. Давайте чесно і правдиво.
Речі називати своїми іменами!
Мене висадили десантом. На одному підприємстві. Ще тоді, коли модно було висаджувати. Показали на керівне крісло. Сказали:
— Оце ваш плацдарм.
Я окопався. Організував оборону. Забезпечив тили. Замаскувався. Налагодив розвідку. Подбав про постачання.
І почав… Воювати.
Перш за все придивився до співробітників. Чи нема диверсанта у власній хаті? Хто б міг під мене підкопуватися?