— Та які у травні гриби?
— Ну, по квіти.
— А те «у разі чого», що?
— Потім, любий. Потім, зайчику. Дай-но мені відсапатись…
Курочку ще ніхто не називав зайчиком. І він рішуче сказав:
— Поїхали!
— Куди? — здивувалася Люня.
— До тетерівського лісу.
— Для чого, лапуся? Нам і тут буде добре. У тебе так затишно…
Лапусею Курочку вже хтось називав. Але він ніяк не міг пригадати хто. Бо це було дуже давно. А через якусь хвилю він взагалі втратив здатність думати і згадувати.
Погане чинити іншим людям здатні в основному лише ненормальні. Люди, яким чогось бракує. Або розуму. Або доброти. Або елементарної людяності. Або елементарної порядності. У редактора журналу «Струни серця» бракувало усього цього. Натомість він мав гонор короля, шкіру хамелеона, серце зайця, а душу блазня. Тому, коли він побачив на екрані телевізора колишнього свого підлеглого композитора Курочку, то затрусився:
— Дивись! Воно вже й у телевізор пролізло!..
Хабаренко, який на кожен дотеп шефа шкірив зуби, поспішив зауважити:
— І хату купив. У селі.
— В якому селі?
— У Вільхівці.
— Ти ба. А я думав, воно вже скопитилося. Це ж, мабуть, нахвалявся: «Я працюю в „Струнах серця“». Звичайно. Хто перед таким журналом встоїть? Ану, займіться. Перевірте.
— Я вже перевіряв. Все законно.
— Законно?.. Що ж воно там у тій хаті робить? Може самогон жене?
— Хто його зна? Музику, мабуть, пише.
— Музику пише. Теж мені Паганіні знайшовся.
Тут втрутився всезнаючий Матусевич:
— Феофане Антоновичу, Паганіні був не композитор, а скрипаль…
— Ще один Соломон знайшовся. Ви що, з ним до школи ходили?.. Юро, наливайте… А ви, — повернувся до Хабаренка, — поколупайтеся добре. Я впевнений, що там щось нечисто. І спробуйте дізнатися, хто його на той телевізор тягне? І напишіть куди слід. Тільки не шкодуйте паперу. Можете підписати вигаданим прізвищем. Чи поставте якогось сусіда. Там розбиратися не будуть… А то воно скоро й до заслуженого діяча долізе…
Хабаренко в «Струнах серця» в основному виконував роль шефових зубів.
«Талант, — твердив він, — поняття відносне. Як сірий колір. На білому фоні — він темний, на чорному — світлий. А совість — пережиток. На совість посилаються тільки слабаки. Які не мають сили волі боротися за місце в житті».
І він боровся. Місце в «Струнах серця» виборов ковбасою. Яку привозив з одного обласного центру. Місце біля шефа — лящами і пляшками, які чіпляв йому на вудку. Місце в колективі — махінаціями, протекціями, діставаннями, торгуваннями і влаштовуваннями… Було ще одне місце, яке чекало Хабаренка. Але він туди не прагнув. Тому виїдав усіх, хто хоч трішки знав його біографію.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв свого редактора Хабаренко, — коли я вже візьмуся, то далеко він не пролізе… Все-таки «Струни серця». Журнал, який має пряме відношення до композиторів…
Машина голови колгоспу гуцикає по бруківці.
— Хотів би я, Федоровичу, організувати у селі музичну студію. Навчити дітей хоча б азів музики, — каже Курочка.
— Мені б, Михайловичу, ваші клопоти… Скажіть, а у вас там, у Спілці композиторів, є плани? Доводять вам, що за рік маєте написати стільки-то пісень, стільки-то опер?
— Що ви? Кожен композитор сам планує. Те, що на душу лягає.
— Вам легше. А тут — з наради на нараду. Той планує. Цей переплановує. Про ініціативу говоримо, а за вказівками працюємо. Вчора чотириста чоловік цілий день сиділи в райцентрі і радилися, як краще зібрати сіно. Тоді став голова однієї сільради і каже:
— Вношу конкретну пропозицію. Усім, хто сидить в оцьому залі, взяти до рук коси…
Зал підтримав його бурхливими оплесками. А головуючий сказав:
— Не фокусничайте і не займайтеся демагогією…
То хто ж фокусничає? Скільки можна говорильнею займатися?
Три дядьки в когоспі «Перемога» сіно скирдують, а тридцятеро «семінаристів» з усього району стоять.
Вивчають досвід.
— То кому ж, Федоровичу, як не вам, головам, ці питання ставити?
— Думаєте, не ставимо.
— І що ж?
— Інерція. Та й забагато розвелося отих, що папери всякі складають. Щоб оправдати своє сидіння у якійсь установі, хтось сидить і мудрує: чим би то про себе заявити? Щоб вище не сказали, що нічого не робить. А паперовий циркуляр, як грудка снігу в горах. Викликає лавину. І того, що в самому підніжжі, засипає. Де вже там до ініціативи, коли на циркуляри не встигаєш відреагувати… Хто більше за мене і моїх людей знає, що нам сіяти, скільки нам сіяти, коли сіяти? Що мені тримати і чим годувати?