Парад планет
Усе життя людини залежить від космосу. Від небесних тіл. Одного — від сонця. Іншого — від місяця. А моє — від комети. Від сусіда. Який живе у мене за стіною. Він ночами у трубу дивиться. На небо. А вдень із сусідами гиркається. За те, що спати йому не дають. Лунатик…
Колись каже:
— Вам поберегтися треба. Комета до Землі летить.
— То що, — питаю, — каску на голові носити? Чи в погребі сидіти?
— Менше нервувати. Кричати менше.
— А вона так на крики реагує?
— Навпаки. Ваш організм збуджений. Більше реагує на неї. І може не витримати…
Тут зауважив, що зі мною справді щось не те коїться. Прокидаюся серед ночі, на балкон тягне. Носа в небо. І сиджу. Виглядаю, де та клята комета. Може, сусід бреше?
Може, нічого він у ту трубу не бачить? Академіка із себе корчить. Ломоносова. Келдиша. «Комета до Землі летить…» Ворожка носата. Він бачить, що там летить. Під ногами не бачить. Три з мінусом носить. Об власного Рябка шпортається. А приндиться… Збере у себе таких же, як і сам. Мудрують. Мишам, кажуть, кролячого гена пришили. Для чого, питаю. Щоби плодилися з довгими вухами і короткими хвостами? Пришийте їм краще коров’ячого. Може, доїтися будуть?..
І ще добалакалися, мовляв, у стовбурах дерев є цукор. І зараз вчені мудрують, як його звідти видобувати.
Домудруються. Що ніхто не захоче буряків вирощувати.
Одна дама з їхньої компанії ніби винайшла пасту.
Хлорофілово-каротинову. Для зайців. Лякати їх. Щоб яблуні не гризли…
Де вона зайців бачила?
Кажуть, обприскали пастою яблуні. Пустили зайця. А він не тільки кору — гілля напідстрибі пообгризав.
Почали докопуватися: у чому секрет?
Якийсь дядько підказав. Мовляв, хлорофіл є у капусті, а каротин — у моркві… А для зайців це все одно, що для людини ковбаса…
Повернувся з балкона. Ліг у ліжко. Перекидаюся з боку на бік. Намагаюся думати щось приємне. Що начальника нашого з роботи звільнили. Що сусід машину розбив. А в голові все одно комета.
Кажуть, біда не в самій кометі, а в її хвості. Вона хтозна-де у небесах, а хвоста по землі волочить. І мете. Як пилососом. І втягує… Кажуть, до революції над Парижем пролітала. То якогось панича з бричкою і кіньми в небо потягнула… Серед білого дня. Всі кричали: «Чудо! Пан по золотій дорозі до неба їде…»
Потім оголосили того панка святим.
Це ж мене буде отак тягнути, а сусіди, кричатимуть: «Файфура і тут без фокусів не може…»
Очі не стулю. Переживаю. Ну, астероїд клятий. Пророк Магомет. Треба було мені знати про ту комету…
Зодягнув штани. Пішов до сусіда. Той сидить на балконі, у бінокль дивиться.
— Ну що там у небі нового, — питаю, — де та клята комета?
Він вибухнув:
— Що ви мені заважаєте! Не до комет зараз! Он парад планет насувається…
— Тоді, — кажу, — держіться… А на всякий випадок зодягніть парадну форму… І замовте лафет… Бо я за свої нерви не ручаюся…
Ферапонт на орбіті
Кажуть, гени. Спадковість. Є р у н д а!
Яблуко від яблуньки далеко не відкотиться?
Відкотилося. З хутора Лопушки закотилося аж у райцентр.
Яке дерево, такий тин, який батько, такий син?
Батько був людиною. Землю орав. Хліб сіяв. Людей годував. А воно… Черв’ячок. Повзь-повзь. Круть-круть. Слизь-слизь. Знайшло теплу дірку. І вже точить. Хрум-хрум, хрум-хрум…
«Руководитель». Контори «Пришийкобиліхвіст». Руками водить… Жодної кобили в районі уже нема, а вони ще хвости пришивають. І плани перевиконують. І «порівняно з цим же періодом минулого року…» продуктивність підвищують. І премії отримують…
Спадковість?
Батько — Коза.
Мати — Коза.
А він — Казаков-Приамурський.
Ніби у нього хвіст довший виріс. Ніби той Амур через його Лопушки тече. Чи він коли-небудь його бачив.
Десять тисяч кілометрів мислію потягнувся, щоб відірватися від свого хутора. Щоб козяче минуле в очі не лізло. Щоб роги ніхто не показував. Авторитету не підривав…
І собі на біду. У районі поповзло, що він «Приамурський» не від ріки Амур. А від того, що крутить амури… З чужими жінками…
Вирішив хвоста поміняти. З «Приамурського» на «Ріо-Колорадського». Є така річка у Бразілії. Як він її розкопав?
Та йому порадили. Мовляв, це може вплинути на анкету. Бо подумають, що він не від річки, а від колорадського жука.
Погодився.
Зацікавляться анкетою — зацікавляться й кріслом. А Ферапонт ніби до нього приріс. Ніби народився у тому кріслі. Ніби воно йому у спадок дісталося. Уся його «діяльність» спрямована тільки на те, щоб уберегти під собою те крісло.