Суб’єкт Маслина саме обтирав полою сірячини свого довгого й горбатого носа. До нього підійшла грудаста молодиця. Стала торгувати маслинами. Суб’єкт Маслина був молодий і червонопикий. Херувим П’ятий усе розрахував, усе врахував. У ту мить, коли повні груди молодиці, що випиналися з декольтованої сукні на волю, засліпили Маслині обидва ока, Херувим П’ятий вихопив револьвера:
— Р-руки вгору! Ви арештовані!
Суб’єкт Маслина не встиг відірвати свого погляду від грудей молодиці, як та вихопила мініатюрний браунінг і тицьнула йому прямо під ніс.
Ніхто на всій вавілонській торговиці не підозрював, що скромна перекупка дріжджів Нюра — позаштатний агент Чистилища.
3. Маслина розколюється
У кабінеті спецдопиту, де стіни мають вуха, а меблі — очі, де ніяк не втямиш, де двері, а де шафа, за масивним столом сидів Хам. У куточку, на стільці, прибитому до підлоги, — Маслина.
Хам стукнув кулаком по столу:
— Ну, розтуди бога твого й матінку його! Ти будеш говорити?!
Маслина знітився:
— Що? Я вже все сказав. Я звичайний торговець маслинами.
— Ні! Ти скажи, чого в голові твоїй баранячій думки такі блукають?
— Які?
— Ну, не такі, як у мене, не такі, як в інших, а свої?..
Маслина переконливо:
— Бо в мене ж голова своя власна. Тому й думки в ній свої…
Хам вибухнув гнівом. Знову вдарив кулачиськом по столу:
— Мовчати! Богохульнику… А чи знаєш, що ти єдиний ідіот, єдина істота в нас інакомисляща? Чи знаєш ти, що в нас усі мислять так, як богу Ягве угодно?! І душі всі клоняться до нього?
— Не знаю, — промимрив Маслина. — Я й бога такого не знаю. Душа моя поклоняється богу Ваалу…
— Що-о-о? Ва-а-лу? Та як ти смієш, гнидо патлата, богохулити?! Та я з тебе душу витрясу! — Хам підійшов до Маслини, вхопив його за патли й почав трясти, ніби справді намагався витрясти душу. Потім наблизився до стіни. Тицьнув на виписку з небесної конституції «Ісходу»: — Читай, вилупку! Отой перший пункт читай! Це для кого написано? «Да не буде у тебе інших богів перед лицем моїм…»
Маслина почав затинатись:
— Але ж у мене й нема інших, крім Ваала.
— Ва-а-ла?! — зневажливо обірвав Хам. — А чому душа твоя поклоняється якомусь Ваалу, а не богу Ягве?
— Бо дід мій поклонявся Ваалу, батько поклонявся Ваалу, і я йому поклоняюсь… Це наші традиції…
— Ах, традиції! — передражнив Хам, — і ти їм поклоняєшся. А прочитай оцей пункт знову: «Не роби собі кумира на землі, не поклоняйся йому, бо я, Бог-ревнитель, караю дітей за вину батьків. До четвертого коліна включно». Вкумекав?! Тепер я твою душу таки вимотаю й запроторю в пекельну геєну огненну.
Маслина затремтів увесь. Лице його вкрив густий піт. Очі посоловіли.
— Вмикайте оту машинерію, — кивнув на магнітофон. — Я розповім усю правду.
Хам засіяв од радості.
— Ця не працює. Тут ввімкнуті й без того. Паняй!
— Я справді торговець маслинами. Спекулянт себто. Купую їх в одному місті, а перепродую в іншому. І до вас я приїхав з контрабандою.
— Як це так «до вас?» — здивувався Хам. — А ти чий?
— Ну, я… з Содома, з Гоморри… Чули такі міста? В джунглях вони, за Жовтим морем. Там у нас усі поклоняються Ваалу…
— Стривай, стривай! — обірвав його Хам. — З Содома, з Гоморри, кажеш? Це з тих міст, які відмовилися визнати господа Ягве всемогучим і єдиним владикою своїм? Ясно… Так ти ханаанець… — Хам натиснув на кнопку під столом. З-під землі виросли два гевали-херувими.
— У спецкамеру! До особливого розпорядження! — кинув Хам і зняв телефонну трубку.
4. Задум Ноя
Ной нервово ходив по кабінету. Нервово гриз нігтя великого пальця. Нервово думав: «Сучий син цей Маслина. Категорично відмовився нам служити».
Блимнула лампочка. Клацнула кнопка.
— Я Херувим Тринадцятий. Перебуваю в духовній семінарії. Добився небувалих успіхів: семінаристи стежать один за одним, один одного бояться, як чорт ладана, один одному не довіряють… Пильність і безпеку поставлено на небувалий рівень. Ніхто не скликає ніяких зборів, крім офіційних, не проводить вечорів, які не присвячені богові Ягве. Навіть про футбол дискутують найбільше в компанії трьох…
— Молодець! — сухо кинув Ной і натиснув на кнопку.
Дзенькнув телефон. Ной зняв трубку.
— Куди відправити тих сорок вісім душ, що приречені бути в Пеклі? — питав пискливий тенорок.
— Я, здається, говорив про це сто разів: усі душі, засуджені на вічну геєну огненну, відправляти спочатку в холодильник. Хай відчують різницю температур, коли не відчували різниці між гріхопадінням і праведністю.