Надвечір втомлені дочки повернулись у батьківський дім. Обидва примірники документа рябіли підписами. Йосиф Прекрасний на радощах почав по черзі цілувати дівчат. Одинадцятий зв’язувався по радіо з Чистилищем.
Нараз крізь відчинені вікна з вулиці долетів багатоголосий гамір. Здавалось, ніби реве ціле стадо диких биків. Лот виглянув через вікно. Біля його будинку збирався великий натовп. Серед натовпу побачив обох своїх заступників, обох торгових правителів. Їх вели на мотузках. Гамселили по їх спинах кулаками.
— Лота сюди! Гидоту цю продажну! — лунало знизу. — На гілляку зрадника!
Лот здригнувся. Прибіг знову його тілохранитель:
— Лоте, народ зібрався. Вимагає тебе і цих двох типів, що в тебе.
Йосиф Прекрасний витягнув свою руку з-за пазухи дочки Лота. Устромив за свою пазуху. Вмить у руці блиснув пістолет.
На сходах уже тупотіли кроки.
— До криївки! — крикнув Лот і першим кинувся у чорну пащу потаємного виходу. Останнім шугнув туди Херувим Одинадцятий і міцно зачинив двері.
7. У кабінеті Ноя
Ной не спав вісімсот п'ятдесяту ніч. Усіх працівників Чистилища було піднято на ноги. Що сталося з Одинадцятим і Дванадцятим? Від того часу, як крикливими вигуками обірвалась радіопередача, про них ні слуху ні духу. Підсилали в Содом і Гоморру інших агентів. Ті наче в безодню канули.
Нарешті вісімсот п'ятдесят дев'ятого безсонного ранку в Ноєвому кабінеті з'явився Херувим Дванадцятий. Він був неголений, обдертий, йому можна було б дати ім'я не Прекрасного, а Препоганого.
— Як? — було перше запитання Ноя. — Де Одинадцятий?
— Там, — простогнав Дванадцятий і показав пальцем на землю. — Вони його живцем роздерли. Пронюхали… Ми втекли потаємним ходом. А потім пригадали, що документ забули на столі. Одинадцятий повернувся, щоб його хоч знищити. Та знищили Одинадцятого.
— Чорт побери! — вилаявся Ной. — Як же ви так проґавили?!
Херувим Дванадцятий трохи відсапався.
— Перед тим як піти в це пекло, я зняв копію з цього документа. Підписані були обидва. Один у мене. Ось… — Іосиф тремтячою рукою подав листок Ноєві.
— Молодець — вигукнув Ной, — Молодець, чорт побери! В тобі я не сумнівався. Це ж історичний документ! Це колосально. З нинішнього дня ти, Йосифе, не тільки прекрасний, а й святий.
8. Страшна помста
В кабінеті Ноя проходила важлива нарада. Попід стінами на стільцях сиділи всі начальники відділів і служб Чистилища. Тут же сидів і Гедеон, який вже встиг завоювати таке довір'я, що обіймав пост судді Чистилища.
— Документ у наших руках, — вів далі Ной. — Але один примірник потрапив у їхні руки. Тепер вони підіймуть рейвах на весь Всесвіт. Ханаанці — це такий народ, що засліпити його нелегко. Ми могли б на підставі цього документа вступити в Содом і Гоморру. Але якщо його копія потрапила на Всесвітню раду богів, то…
Слова попросив Гедеон. Тут, у Чистилищі, він відзначався карколомними вигадками. Яких тільки мук суддя не придумував для своїх підсудних, яких тільки вироків не виголошував!
— Я думаю, що той документ, який потрапив їм у руки, сам по собі нічого не значить. Навіть якщо він уже потрапив на Всесвітню раду богів. Ми можемо його опротестувати, сказати, що це вигадка, шантаж.
— Але ж ти, Гедеоне, забуваєш, що цей документ бачили сотні ханаанців. Вони все витягли з тих, хто цей документ підписував. Та й рабів залишили як живих свідків. І самі — живі свідки.
Тут Гедеон на хвилину замислився.
— У нас вистачить сили, щоб усі живі свідки стали неживими. Навіть якщо документ бачили всі ханаанці. Було б тільки бажання, — він єхидно посміхнувся.
Всі зблідли. Кожному доводилось не одну душу перепустити через свої пальці, але цілий народ… Гедеон наче читав їхні сумніви.
— Глава тринадцята «Второзаконія» гласить: «Заріж брат брата, жінку, дітей, якщо вони задумали поклонятися якомусь іншому богові, крім Ягве…»
Знову запанувала тиша. Навіть Каїн не міг наважитись схвалити задум Гедеона. Але тепер вони самі боялись його. Бо Гедеон до всього підшивав статтю «Второзаконія», яке на даному етапі богу Ягве дуже підходило.
Ной підніс руку. Це означало, що він просить уваги.
— Гедеоне! Всесвітня рада богів одразу ж зрозуміє, що ми знищили ханаанців, щоб замести сліди свого втручання в долю інших народів.
Гедеон хитро примружив очі.
— Ми, Ноє, слідів замітати не будемо. Бо ми не наслідили. Ми нічого не знаємо. Содом і Гоморру спіткає стихійне лихо. Якоїсь ночі їх заллє вогненний дощ. А ми одразу після загибелі цих міст трубимо в усі труби: «Бог Ваал розгнівався, що ханаанці не захотіли поклонятись йому, і жорстоко знищив увесь народ. Ханаанці просились під десницю бога Ягве. Ось документ. Його доставив єдиний представник ханаанського народу вчений-історик Гедеон. Він чудом урятувався від загибелі».