Шакали радісно заскавуліли. Вовки завили. Мавпа тріумфально загойдалася на власному хвості.
Дельфіна списали.
Буда
Курсівка в мене була. Залишалося знайти квартиру. Я стояв посеред подвір’я, перед господарем, і просив:
— Може, хоч на горищі?.. Літо ж, погода…
— На горищі живуть, — повідомив він байдуже.
— А в отой хлівчик?
— Вчора зайняли.
— Ви знаєте, я уже й з курми жив би, щоб тільки курсівка не пропала. Так важко було дістати, — признався я.
— У курнику вже одна сім’я живе. — Його погляд упав на здоровенну собачу буду: — Хіба що он, буда. Рекс, нехай йому земля буде пухом, віддав Богові душу… Ви маленький… Вміститеся вільно. Тут перед вами один жив. Навіть вищий за вас. Ноги в дірку висовував.
Я погодився. Нехай буда, аби на подвір’ї. Подвір’я огороджене щільним дощаним парканом. Усе ж не намет десь на відшибі, куди будь-хто може залізти й потягнути останні штани.
— Матрац вам, звичайно, не потрібний, — вводив мене в курс господар. — Настелемо морської трави… І тепло… І безпечно тут. І ніхто не залізе. Подумає, що пес там…
У буді мені навіть сподобалося. Як-не-як сам. Наче в особняку. Ніхто під боком не хропе. Буда в тіні, під гіллястим абрикосом. Не пече сонце. В разі потреби можна буде її перетягнути в інше місце.
Ніч переспав. Нічого. Можна терпіти. Снилося, правда, ніби я прив’язаний за шию ланцюгом.
Вранці до мене підійшов господар.
— Вночі ви кілька разів гавкали. Як справжній собака. Я розумію, це ви жартома. Але якби ви погодилися щоночі отак: кілька разів погавкувати, я менше з вас узяв би за житло… Самі розумієте, сад… город…
Згодився. Що мені важко кілька разів серед ночі гавкнути?
Насобачився так, що під кінець тижня став навіть підвивати. Тільки трохи маркотно бувало, коли підходив до брами й читав попередження: «Обережно! У дворі злий пес!»
Наприкінці сезону я так увійшов у роль, що, коли господар, прощаючись, подав мені руку, я гаркнув і вкусив його за пальця. Тоді кинувся до горла. Хотів перегризти.
Його врятував сусід. І заявив при цьому:
— Буда! В усьому винна буда. З людини робить звіра. Мій також кусався. Так я його, сплячого, на ланцюг прив’язував… За ногу…
Дихайте, дихайте
Якось в автобусі Стрий — Болехів їхало подружжя з Польщі, що гостювало на Львівщині. Коли автобус наближався до Моршина, чоловік поспіхом глянув у вікно й крикнув жінці:
— Дихай, Франю! Юж Моршин…
Не всі чоловіки дбають, щоб їхня «Франя» дихала чистим курортним повітрям. Як і не всі жінки дбають, щоб дихали їхні чоловіки.
Та є такі відчайдухи, що кажуть:
— Ну добре. Раз уже так приперло, їдь на той курорт. Подихай свіжим повітрям. Тільки дивись — май голову на плечах.
На курорті нема ні директора, ні секретарки, ні голови колгоспу, ні доярки. Тут усі одним миром мазані — «відпочиваючі».
Кожному відпочиваючому рекомендується дихати свіжим повітрям. І чим більше він дихає, тим краще для нього.
Буває, що відпочиваючий індивідуально дихати не може.
Одна відпочиваюча до того була хирлява й знеможена, що благала чергову сестру:
— Принесіть мені їжу в палату. Бо ледве дихаю…
Та за хвилину зустріла в коридорі такого ж кволого й хирлявого відпочиваючого, який теж «ледве дихав».
Осміхнувся він до неї вставною щелепою:
— Може, підемо подихаємо?
Вона відповіла такою енергійною усмішкою, що з глибоких борозен на лиці посипалася пудра. І схвильовано прошепотіла:
— Я зараз…
Подихали відпочиваючі якихось пару годин у весняному лісі, назбирали пролісків. І вже повертаються з піснею:
Діти дуже люблять гратися у дорослих. А дорослі — в дітей. Щоправда, діти при цьому обходяться без сторонньої допомоги. Вони ділять ролі самі:
— Ти будеш мама, я буду тато, Оленка буде наша дитина, а Петро буде корова…
У тат і мам так просто не виходить. Їм неодмінно потрібен підштовхувач. Для цього на кожному курорті є масовик-витівник. Тати й мами сидять півколом, сором’язливо затиснувши колінами долоні, а масовик-витівник командує:
— Права половина — 1 «А» клас. Ліва половина — І «Б». Хлопчик з 1 «Б», он крайній! І дівчинка з 1 «А» — крайня зліва — вийдіть на середину.
Лисий, вусатий «хлопчик» з 1 «Б» виносить на середину свій солідний живіт. Сивоголова «дівчинка» з 1 «А» змахнула руками, як крильцями, й випурхнула до «хлопчика».