Аеродром палав. Горіли ангари, горіли цистерни, горіли літаки, що так і не встигли злетіти.
Над самою землею пропливли п'ять тримоторних «юнкерсів». Флагман розвернувся назустріч чорному димові й націлився на посадку.
«Юнкерси» сідали, гальмуючи з усіх сил. У кінці смуги розчинялися дверці, й на ходу зіскакували автоматники, розсипалися ланцюгом, розстрілювали тих, хто ще був живий на аеродромі.
Вайдеман повернув свій загін до Петрокова.
Конструктор Йоганн Зандлер навіть як на німця був чудовим взірцем акуратності. В кабінет він приходив рівно о восьмій ранку, і за три роки праці в Мессершмітта не було дня, щоб він спізнився. Він носив трохи старомодні, майже кайзерівські вуса, але костюми вибирав цілком сучасні, як і сорочки та краватки. Поставою він був схожий на довгого і прямого, як шток, англійця. Бракувало тільки люльки. Він курив сигарети. Курив одну за одною, жадібно й швидко, до запаморочення. У себе в кабінеті він був полишений на самого себе. Сюди ніхто не мав права заходити, крім оберштурмфюрера Вальтера Зейца, який відповідав за безпеку й таємницю всіх робіт, що ведуться на випробному аеродромі в Лехфельді. В цьому кабінеті Зандлер не схилявся над креслярською дошкою, не робив розрахунків. Тут він лише думав.
Обличчя в Зандлера було землисто-сіре, під безбарвними очима — темні, набряклі мішки. Серце й нирки давно потребували лікування. Але Зандлер не знаходив для цього часу. Він міряв кабінет довгими ногами й курив. Коли втомлювався, сідав у крісло. Коли в горлі починало дерти, він брав із сейфу пляшку міцного старого пива «Штарбієр», випивав келих і знову затягувався сигаретою.
Сьогодні він думав про те саме, що цікавило його вчора і рік тому. Про літаки з ракетними й турбореактивним» двигунами. Фантазія малювала йому ці літаки, один химерніший за інший, не схожі на ті, що літають тепер.
Колега Зандлера — Оберт, який першим збагнув геніальність відкриттів Ціолковського, калузького вчителя фізики, не зміг їх реалізувати. Після Ціолковського з'явилося багато праць. Але всі на папері, в моделях. Зандлер хотів створити металевий реактивний літак.
У- минулому Зандлер вбачав гіркий і фатальний парадокс — про могутню рушійну силу ракет люди знали значно раніше, ніж винайшли парову машину чи повітряну кулю. Ще за двісті п'ятдесят років до нашої ери філософ Герон Александрійський проводив досліди над реактивною турбіною. В 1780 році магараджа Майсура застосував ракети проти англійців. Англійський полковник Вільям Конгрів бомбардував Булонь і Копенгаген реактивними снарядами. Хайрем Максим, конструктор кулемета й аероплана з паровою машиною, теж думав про реактивні двигуни.
Зандлер згадав слова Ціолковського про те, що є речі й справи, невчасно народжені. Але відомо, що багато великих починань сприймалися як несучасні і, не діставши співчуття в сучасників, згасали… Так «несучасними» виявилися залізниці. Комісії відомих учених та фахівців уважали їх навіть шкідливими й згубними. Пароплав мали за іграшку, і не хто-небудь, а сам Наполеон.
Зандлер успішно впорався з планером реактивного літака, застосувавши стріловидне крило. Але не було надійного двигуна, і ця обставина зводила його, Зандлерову, працю нанівець.
Інколи Зандлер заздрив Охайну, молодому винахідникові реактивного двигуна ХеС, його стрімкій кар'єрі, його впертості, сміливим експериментам, на які він сам ніколи б не відважився. Але Охайн працював у Хейнкеля… Тепер же почату Хейнкелем справу спритно перехопив Мессершмітт.
«Хтось дуже допоміг панові Мессершмітту, — подумав Зандлер. — 3 точки зору інтересів рейху, годилося б підтримати Хейнкеля. Адже він б'ється над реактивним літаком і двигуном чотири роки. І, звичайно, не подумає продати Мессершмітту документацію своєї реактивної машини. Двигун доведеться шукати інший…»
Телефонний дзвінок перебив роздуми Зандлера.
— Доброго ранку, професоре, — пролунав у трубці густий, добре поставлений голос оберштурмфюрера[6] СС Вальтера Зейца. — Даруйте за турботу. Поздоровляю з початком війни. Сьогодні на світанку ми відповіли на удар поляків. Скрізь наші війська здобувають перемогу.
— Добре, пане Зейц, — якомога привітніше відгукнувся Зандлер, намагаючись приховати роздратування.
Оберштурмфюрер Вальтер Зейц був у Лехфельді не лише представником гестапо, але й арбайтсфюрером[7] нацистської партії, і Зандлер, заглушуючи дивну тривогу, намагався ставитися до нього якомога запобігливіше. Але в душі Зандлера Зейц викликав злість. Арбайтсфюрер умів ставити такі запитання, над якими бився сам конструктор. І коли Зандлер відповісти не міг, Зейц підбирав губи й знову питав щось на зразок: «А скажіть, професоре, чи не задумувалися ви над тим, що швидкісний винищувач утрачає маневреність?»
6
7