«П'ята колона, проклята п'ята колона…»
— Жених на батьківщині?
— Вбили його партизани в Норвегії. Перед смертю він прислав листівку. Ось подивіться. — Покоївка з-під фартуха дістала трохи зім'яту картонну карточку, що зображала королівський палац в Осло — приземкуватий замок із старої червоної цегли та посрібленої фарбою сосни.
Чомусь ця фотографія допомогла йому опанувати себе.
— Не журися, женихів на фронті багато. Всіх не вб'ють. Париж узяли, скоро війні кінець.
— Не треба мене втішати. Я-бо знаю, війна тільки починається. Скоро ми, німці, підемо на Схід!
— Ух, яка ти войовнича! — сказав він і попрямував до дверей.
Він узяв таксі й попросив відвезти себе у Версаль. Але на півдорозі вийшов біля ювелірної крамниці, довго стояв біля прилавка, милуючись камінням і вагаючись у виборі. Вибрав, нарешті, камею на рожевому сердоліку.
— Схвалюю вибір, мосьє. У вас гарний смак. Наречена буде задоволена, — заторохтів чорнявий біжутьєр.
«Чому наречена? Чому не дружина?» — здивувався він галантній проникливості продавця.
Він сказав водієві, що передумав дивитися Версаль і хоче повернутися в Париж.
Через годину він стояв перед будинком на бульварі Мадлен. Тут була друга явка. Остання. Він іще раз пройшовся бульваром, терпляче оцінюючи перехожих, і ввійшов до під'їзду.
Третій поверх. Безшумно відчиняються двері.
— Пан де Сьєра!
«Зяблов, це ж Зяблов! Живий, справжній Зяблов!»
— Прошу вас. — Пан де Сьєра підвів гостя до дверей у другу кімнату й тихо, але відчутно стиснув його плече…
— Ну, здрастуй, Марте, радий бачити тебе живим, — промовив де Сьєра, коли вони ввійшли.
— Здрастуйте, Директоре, — сказав він по-російському і подумав, що цей невеликий перепочинок, мабуть, виявиться екзаменом суворішим і жорстокішим, ніж усі витримані випробування. І зовсім байдуже, що Зяблов — учитель по спецшколі й командир — зветься зараз Директором, а він, Мартинов, — Мартом. Він не чув рідної мови багато років, він не бачив рідного обличчя багато років і не діставав з дому листів багато років. А це занадто важко…
— Вам відомо, як Віктор попередив мене в «Каруселі»? — запитав Март.
— Так. Але іншу явку провалено, й Вікторові довелося ризикувати:..
— Ви знаєте, що війна йде до наших кордонів?
— Спокійно, Марте, — промовив Зяблов. — Слухай мене уважно, часу в нас обмаль… Отже, будемо вважати, що першу частину завдання ти виконав зразково. Стеля в тебе надійна. Про твій звіт по Іспанії в Центрі знають. Твої повідомлення про нові види зброї не можна недооцінювати. Все, що тобі пощастить дізнатися в цьому плані, держи окремо. Але ніякого ризику. Кожна хоч трохи ризикована операція тепер, коли з Німеччиною укладено пакт про ненапад, абсолютно виключається.
— Таж фашисти тепер кинуться на нас!
— Хочеш знати мою особисту думку — слухай. Так, війна наближається до наших кордонів. Наближається вирішальна сутичка. Крім нас, в'язи Гітлерові ніхто не скрутить. Це нам обом ясно. І не тільки нам. Отже? Ми повинні перебувати в стані повної бойової готовності. І тому не маємо права ризикувати жодною людиною! Під час війни кожна людина буде в сто разів корисніша.
— Нас мало.
— Цього ти не знаєш. А може, і я не знаю. Але не забувай: за комуністів голосувало п'ять мільйонів німців. Це вороги нацизму. Це твої спільники, твоя опора. Коли настане час, вони прийдуть тобі на допомогу. Але поки що працюй в одному каналі — люфтвафе. Нові літаки, нові мотори, нове озброєння. Сконцентруйся на Аугсбургу, найперспективнішому центрі авіабудування. Ми підберемо там тобі помічника. Коли почнеться війна, вийдеш на зв'язок з Перро. Але тільки раз. Ти зустрінешся з ним у Тіргартені на третій день війни, на п'ятій алеї ліворуч від центрального входу о сьомій вечора. Май при собі свіжий номер «Франкфуртер цайтунг». У розмові згадаєш дядечка Клауса. Але спочатку запитаєш: «Можна скласти компанію?» Перро зниже плечима й відповість: «Ну, якщо вас обтяжує самотність…» У Перро буде програма берлінського іподрому. Підкреслено третього коня в четвертому заїзді. В листі Директора, написаному тайнописом, знайдеш інструкції. Одержиш також пакет з кодом, частотами і розкладом сеансів. Решта — за обставинами. Дій самостійно. Перро — надійна людина. Він ненавидить фашистів, як і ми. Місце, де буде сховано передавач, знає Перро. Ясно?
— Так.
— Добре, Марте. — Зяблов підвівся. — Відряджено тебе, вважай, до дня перемоги. Дату поставиш сам. Вірю — побачимось. Найнікудишніший розвідник — мертвий розвідник. Ти нам потрібен живий.