Через три тижні, 29 березня 1800 року, відбулася друга аудієнція, атмосферу якої я описав в зачині і яка продовжує захоплювати істориків донині. Перше запитання: для чого ця зустріч сам-на-сам? Наполеон усвідомлював свою помилку і хотів її виправити? Він відштовхнув від себе найнебезпечнішого ворога, єдиного, кого не можна було обдурити красивими словами на кшталт: "Яким благородним було повстання у Вандеї!". Він хотів його купити? Після першої аудієнції він мав сказати:
- Я бачив Жоржа. Я думаю, що цим жирним бретонцем можна скористатися.
А Жорж? Чого він очікував? Маститий (не дуже заслужено) автор біографії Наполеона Е.В. Тарле висловлював переконання, що Кадудаль бачив у Бонапарті французького Монка[4] - в даному випадку воскресителя престолу династії Бурбонів. Ніщо не може бути дальшим від істини. Відразу після прибуття на береги Сени Жорж зв'язався з головою диверсійно-шпигунського агентства в Парижі, оплачуваного роялістами та британською розвідкою, Гайдом де Невілем, людиною, яка брала участь у вже описаній першій зустрічі роялістів з Консулом і був яскравим свідком акцентованих слів Наполеона: "Я не рояліст!". Ці слова пояснювали все, тому Кадудаль не міг обманювати себе з цього приводу. Так чого він хотів? Панування в Вандеї, свого роду автономії? Скоріше за все.
Двоє людей, які підслуховували розмову Бонапарта з Кадудалем через щілину у дверях (Бурьєнн і Рапп), чули мало чого. Майже нічого. Пізніше Бурьєн записав у своїх "Спогадах" лише те, що розмова була довгою і бурхливою. З пізніших загадкових одкровень Наполеона та з обмовок високих поліцейських чиновників можна припустити, що Перший Консул пропонував Жоржу: за однією з версій (поліцейського Монгайяра) — посаду генерал-майора або, в якості альтернативи, сто тисяч франків пенсії "за перехід в стан спочинку"; за іншою, більш вірогідною версією, командування бригади територіальної охорони, створеної для наведення миру і порядку в постраждалих від повстання західних департаментах (чи то Гедеон... повинен би пацифікувати Морбіан!). У всякому разі, одне можна сказати напевно: Наполеон з усіх сил по-своєму намагався "спокусити" Кадудаля. І це був один із рідкісних випадків у його кар’єрі, коли така спроба скінчилася "Ватерлоо". Про це він говорив наприкінці свого життя, на Святій Єлені:
- Він був фанатиком! Я не міг на нього вплинути. Декого з його супутників зворушили слова: вітчизна, слава... Він залишився холодним. Я затронув кожну волокнинку, я смикав за кожну струну, я напружувався, але все марно. Через годину я все ще був на стартовій точці... Він хотів зберегти свої банди і зброю та вічно командувати вандейцями!... Я йому сказав, що поки я при владі, ніхто безкарно не буде влаштовувати змови, і що я не потерплю державу в державі!
Ця різка відповідь розлютила Жоржа і нагадала йому про зневажливе ставлення до нього під час їхньої попередньої зустрічі. Тоді, розгніваний поганим функціонуванням його непереборної "магії тяжіння", корсиканець, швидше за все, насправді став ставитися до нього як до "селянського головоріза". За словами керівника таємної політичної поліції Демареза, Кадудаль залишив Тюїльрі ображеним, з ще більшою ненавистю в серці. Це підтверджують його слова, сказані в "Готель де Нант" після повернення з зустрічі з Гайдом де Невілем, коли він згадав, що Бонапарт нещодавно робив примирливі жести. Кадудаль нібито відповів на це:
- Але ж він змінив тон, відколи до нього приповзло стільки тих революціонерів, які колись кричали "Свобода або смерть!", стільки священиків і роялістів, що нас покинули!... Так, саме так змінив тон цей карлик...! О ні, він не затягне мене до своєї псарні! Говорив, рекомендував, наказував, говорив тоном учителя і повелителя! Мир, амністія, все це лише приманка, щоб ми швидше потрапили в пастку...! Він мене не поважає, тим гірше для нього! Мені треба сісти на коня й піти з людьми прогулятися дорогою до Мальмезон!
"Він мене не поважає!" — це речення містить комплекси морбіанця та відповідь. А потім ця загроза (Мальмезон був резиденцією поблизу Парижа, до якої Наполеон їздив через ліс). І ще був спалах жалю про втрачену нагоду: він міг "задушити карла цими двома руками", але не зробив цього. І нарешті короткий наказ Консула: "Треба покінчити з ним!". З цього шляху вже не було вороття. Розпочався поєдинок між "сліпим воїном" Гедеоном і "корсиканським карлом" Бонапартом — на смерть. Вони сказали це один одному в очі, коли Кадудаль обернувся в дверях, і коли востаннє вони стояли віч-на-віч, на одну коротку мить.
4
Джордж Монк, 1-й герцог Альбемарль (1608-1670) — англійський полководець і адмірал, архітектор Реставрації королівської влади в Англії в 1660 році.
З 1654 року — губернатор Шотландії, за призначенням Кромвеля. Після відставки сина Кромвеля, відмовився визнати військову диктатуру генерала Ламберта і ввів у Лондон свої війська. За реставрацію королівської влади удостоєний титулу герцога.