- Чи не краще було б, мій герцог, воювати в країні, разом з нами?
На запитання той нічого не відповів, але Наполеон зробив це раніше за нього, сказавши про таких, як він: "Навіщо шукати погони на полі бою, коли їх можна отримати в бальній залі?". Наступного дня граф д'Артуа згадав сцену в парку:
- Ти бачив герцога де Беррі вчора, Жорже?
Якщо принц розраховував, що Кадудаль почне виправдовуватися, він помилявся, бо почув:
- Так, монсеньйоре, і я не міг утриматися від висловлення жалю, що він проводив час у такому нікчемному товаристві, а не керував повстанням!
Морбіанець сказав це дратівливо різким, майже зухвалим тоном, а потім один із присутніх придворних лизоблюдів, пан де Віомесніль, вигукнув:
- Коли мсьє герцог де Беррі побажає висадитися в Бретані, достатньо лише його появи, щоб підірвалися усі серця й руки!
На мить запанувала тиша, а переляканий двір спостерігав, як Жорж почав задихатися від люті, його руки тремтіли, а кулаки стискалися, обличчя почервоніло, вени на скронях випирали, а очі палали. Раптом з його вуст зірвався страшний рев:
- То чому ж він не висаджується?!!!...
Почувся звук падаючого тіла - вдарений хвилею крові, велетень упав на землю. Загальний жах. Ого! Суспільству було вже досить цього селянина, який залишався селянином навіть у елегантному жабо.
Проблема полягала в тому, що цей селянин, вибачте – "генерал-губернатор Бретані" – замість того, щоб стікати кров’ю у своїй "губернії" за Бурбонів із вдячності за надані йому ласки, продовжував із селянською впертістю наполягати на від’їзді цих Бурбонів в бретонське пекло. Оточення герцогів настійно радило їм відмовитися від цієї ескапади. Одного разу один з емігрантських "куртизанів" запитав Жоржа:
- Ви закликаєте герцога поїхати до Бретані, але чи можете ви гарантувати йому життя?
- Ні, але я можу гарантувати йому честь! — сердито відповів шуан.
Це вже був виклик. Граф д'Артуа засоромився і заговорив про від'їзд. Його оточення охопила паніка, до Мітави був надісланий терміновий лист з проханням до Його Величності заборонити Його Королівській Високості, його братові, ризикувати власним життям. Він включав такі речення: "Месьє Кадудаль не говорив ні про що, крім боротьби, відколи прибув два місяці тому. Це людина, до якої не можна дійти через здоровий глузд... Месьє (граф д'Артуа – В.Л.) хоче поїхати до Бретані. Це мрія, до якої він часто повертається, але було б краще, якби Жорж не був поруч з ним. Ми працюємо над тим, щоб віддалити Кадудаля…". Безсумнівно, було б краще, якби месьє "генерал-губернатор Бретані" пішов у відставку, але як це зробити?… А Жорж не мав наміру доживати віку серед цих галантних кавалерів. Нарешті він зрозумів, що не отримає від них допомоги. Він дійшов до кінця одного зі шляхів своїх ілюзій. І коли він зробив це, він вступив на інший. Це привело його на вулицю Сен-Джеймс, до резиденції британського кабінету. Так почалася нова, безпрецедентна полеміка – кабінетні та за обіденним столом перемовини зі знаменитостями англійської політики, міністрами та прем’єр-міністрами: Уіндемом, Піттом, Гренвілем. Вперше в історії уряд імперії прийняв звичайного селянина як видатного державного діяча, якого сановники, що вели з ним переговори, і посміхалися йому, вважали за дорожнього розбійника, тільки в більшому масштабі. Але наскільки це було необхідно - хто краще, за такого відчайдушного "розбійника", міг би викликати бонапартистський хаос у країні і диверсії в тилах армії в той час, коли Франція готувалася до чергової битви з Австрією?
Саме на це майбутнє протистояння в Європі покладалися головні надії роялістів і англійців. Габсбурги хворіли поразками, завданими їм Наполеоном у 1796-1797 роках в Італії, і все ще палали словами, які корсиканець плюнув їм в обличчя під час угод про перемир’я: "Ваша монархія — стара повія, звикла до того, що всі її є…!". Під час перебування Бонапарта в Єгипті за "золото Пітта" вони реконструювали могутню армію і відвоювали Італію. А тепер, навесні 1800 року, ситуація така: австрійці мають намір вдертися до Франції двома арміями, так званою німецькою через Ельзас та італійською через Швейцарію. Німецьку армію, за наказом Консула, має зупинити генерал Моро (так, той самий Моро, якому більше десяти років тому школяр Кадудаль надіслав листа, висловлюючи солідарність з побиття дворянства), а Італію Бонапарт залишив для себе. Там австрійці розпочали загальний і – поки що – переможний наступ. Вже в квітні британська розвідка повідомляла, що корсиканець будь-якого дня покине Париж і відправиться на фронт. І в цьому була суть.