Ніхто з тих, хто проходить повз, цього не робить, і Кадудаль стає все далі й далі. Їхні руки стигнуть на прикладах. Може, це його спокій так лякає? У нього камінне обличчя, чоловік дивиться прямо перед собою, він сам для себе, вони не існують. Через хвилину вже пізно. Назустріч шуану виходить ад'ютант Консула, Рапп, з боків з'являються гвардійські офіцери, а також "пес Бонапарта", мамелюк Рустам з фосфоресцюючими білками очей, з рукою на рукоятці кинджала. Рапп забирає від Жоржа рекомендаційний лист, наданий шуану генералом Брюном, і вказує рукою напрямок. Вони доходять до дверей вітальні, Рапп пропускає чоловіка вперед, заходить за ним і зачиняє за ним двері. Весь цей час інші стоятимуть за тими дверима зі зброєю в руках, готові відчинити їх ударом ноги та стрибнути на перший крик.
Тим часом у великій вітальні, високі вікна якої виходять на терасу й сад, а зі стелі Мінерва, яку тріумфально везуть її жриці, дивиться зі стелі ще з часів Людовика XIV, Бонапарт вітає Кадудаля й дає ад’ютанту знак головою: геть! Рапп виходить у кабінет, який боком примикає до вітальні (їх розділяє крихітна спальня), і "закриває" кожні двері, але так дотепно, що між стулками залишаються щілини, що дозволяють проникнути всередину вітальні власними очима. Це мав зробити він сам і особистий секретар консула Бур’єнн, який уже чекав на Раппа в його кабінеті.
Розмова є довгою і бурхливою і закінчується фіаско. Домовленості досягнуто не було. Розлючений морбіанець йде, залишаючи корсиканця в не кращому настрої. Він має пройти той самий шлях до виходу, крізь низку ненависних поглядів і пальців, стиснутих на прикладах. За ним заборонено йти і слідкувати за ним! – таким є рішучий наказ Консула. Наказу слухаються, тим більше, що ефекту від зустрічі ще не знають.
Міністр поліції, горезвісний Жозеф Фуше, який має звичку слухати лише самого себе і робить свою поліцію незалежною державою в державі, не послухає.
Опинившись у своєму кабінеті, Бонапарт запитує Раппа:
- Чому ти залишив двері відчиненими?!
- Невже я повинен був залишити вас наодинці з цим бидлом...? Я відкрив би ці двері стільки разів, скільки б ви їх зачиняли, мій пане!
- Ніякого ризику не було!
- Вам так тільки видається, пане! – відповідає Рапп. І він не помиляється. Повернувшись до своєї паризької штаб-квартири ("Хотель де Нантс"), Гедеон дивиться на свої долоні, схожі на буханці хліба, і в присутності керівника англійської розвідувальної мережі на берегах Сени, Гайда де Невіля, кричить:
- Мені хотілося задушити карла оцими двома руками!!!
А в цей час Бонапарт, уже спокійний, коротко каже друзям:
- Так чи інакше, залишається одне. Треба з ним покінчити!
Вони обидва хочуть це зробити, але в обох випадках цього буде дуже важко досягти, оскільки обох — вони на полюванні — їх на кожному кроці, вдень і вночі, охоронятимуть їхні люди. Ніколи в житті Наполеон не мав більш лютого і відчайдушного ворога. Ні до, ні після. Цей кривавий поєдинок (під час якого впадуть десятки тіл) між "сліпим воїном" Гедеоном і "корсиканським карлом" Бонапартом триватиме ще чотири роки, і ці чотири роки назавжди залишаться в історії та легендах Франції.
"Сліпий воїн". Ця метафора найточніше характеризує політичну та змовницьку діяльність Кадудаля, вона не була придумана для цієї балади – це просто точний переклад його імені. Слово "кадудаль" є кельтською ідіомою, що означає "сліпий воїн". Народитися з таким прізвищем — і пророцтво, і вирок. Ніби на зло, ім'я суперника теж можна було перекласти, але набагато ефектніше. Наполеон народився на Корсиці, мав італійське прізвище, оскільки його родина походила з італійської знаті Буонапарте. "Buona parte" італійською мовою означає "добра частина", "добра справа", "справедлива справа"...