Після укладення миру Жорж жив лише за дві милі від Лондона і молився, щоб гангрена як можна швидше вразила мир. Це бажання було виконано. На початку 1803 р. ставало очевидним, що мир триватиме недовго. Кадудаль, сповнений надії, відвідав Ромсі в цей час, підтримуючи настрій шуанів. Його теж дедалі більше заохочували. Чим ближче наближався розрив з Францією, тим привітнішими ставали до нього британські політики. Його відвідав, серед інших, Уіндхем, який пізніше написав: "З усіх людей, залучених до справи роялістів, цей справив на мене найбільше враження. Він народжений до величі".
На початку травня 1803 року посли Франції та Англії попросили паспорти і повернулися до своїх країв. Тоді Жорж зміг звільнитися від одного зі своїх слуг, якого він знав як шпигуна французького посла в Лондоні. Як він це зробив, історія не записала, але, знаючи традиції Гедеона у поводженні зі шпигунами Республіки, можна легко здогадатися. 22 травня мир було офіційно порушено, і тоді наш герой, знову як "безстрашний генерал Жорж", переїхав до Лондона й жив на Бонд-стріт, 6, під ім’ям Легро (для маскування від шпигунів Фуше). Він негайно представив англійському уряду та графу д'Артуа новий план боротьби з Наполеоном, який був вже рік як готовий. План операції під кодовою назвою "Coup Esentiel".
Офіційна версія плану була такою: Кадудаль і граф д'Артуа виберуть серед своїх людей двадцять найкращих, найсміливіших і найефективніших.
З цими власноруч підібраними коммандос Жорж висадиться у Франції, дістанеться Парижа та завдасть "coup essentiel" — "вирішальний удар", про який вони так довго говорили. І знову, ритуально, мова йде не про вбивство, а про викрадення Першого Консула. Переодягнувшись гусарами або драгунами французької армії, вони нападуть на нього на дорозі від Сен-Клу до Мальмезона силами, рівними ескортові (!), уб’ють конвоїрів, витягнуть Наполеона з карети, доставлять на узбережжя протягом дванадцяти. годин, а звідти на кораблі, що буде їх очікувати, до Джерсі. Протягом цього часу генерали Пішегрю та Моро (можливо, підтримані іншими заздрісними колегами, такими як Бернадотт, Брюн, Макдональд) візьмуть під контроль армію та вітатимуть графа д'Артуа або його сина, герцога Беррі, тріумфально в'їжджаючого до Парижа. Щасливий кінець: інтронізація Людовика XVIII.
Давайте розберемо цей план. Ґрунтуючись на документах, роялістські історики стверджують, що операція під кодовою назвою "Coup essentiel" була спрямована на те, що сказано в документах, — викрадення. Зовсім не на вбивство. Навіть ігноруючи пізніші висновки слідства (до цього ми ще дійдемо) і той факт, що всі свої злочинні напади на Наполеона роялісти позначали символом "coup essentiel" — сам аналіз методу здійснення викрадення, прийнятий згідно з офіційною версією, знову може привести надійного дослідника лише до коментаря: панове, не треба мене смішити!
Наполеон проводив багато часу в Мальмезоні, палаці Жозефіни в тринадцяти кілометрах від Парижу. Він їздив туди в різний час дня, часто ввечері, як правило, з невеликим ескортом - зазвичай кількома провідниками або мамлюками. Дорога вела частково через ліс, ідеальне місце для нападу. Ось чому Кадудаль багато років тому прогарчав Гайду де Невілю: "Мені треба сісти на коня й піти прогулятися дорогою до Мальмезону з кількома людьми!", тому і Маргадель планував атаку на цій дорозі.
"З кількома людьми". Ну, а в Лондоні нібито домовилися, що саме така буде кількість ескорту. Як по-лицарськи. Якби командири протиборчих армій зрівноважували сили один одного перед кожною битвою, історія світу склалася б трохи інакше. Однак вони цього не робили, і далі за усіх від таких дурниць були англійці, у яких, як відомо, в крові боротьба чужими руками і з чисельною перевагою (кажуть: "Англійці б'ються до останнього солдата. .. своїх союзників"). Треба бути божевільним, щоб припустити, що ескорт Наполеона — хоч і невеликий, тому що він був маленьким, складався із суперкомандос із фантастичною бойовою підготовкою — міг бути побитий рівною кількістю нападників! До гвардії корсиканця входили перевірені вбивці, кожен з яких міг успішно поодинці битися з двома-трьома противниками.
Друга річ: ескорт Консула зазвичай їхав за каретою двома групами, одна попереду, друга позаду. Фланги були незахищені! У підсумку це дало можливість будь-якому учаснику замаху - камікадзе вискочити з лісу, добратися до дверей і вистрілити в Наполеона. Але це була суто теоретична можливість, бо серед охоронців були й такі, що пострілом із пістолета пробивали дірку в центрі підкинутого пікового туза, з відстані в тридцять кроків, а мамлюки робили те саме кидком ножа. Тому шлях між лісовою стіною та дверима карети був би для вбивці дуже коротким і вів би під землю. Зовсім інша ситуація була б, якби нападники переодягнулися військовими. У супроводу не було б причин зупиняти їх чи навіть уважно стежити за ними, і два підрозділи проминули б один одного. Проїжджаючи повз карету, потрібно було лише всунути кілька стволів у вікно й натиснути на кілька спускових крючків. Найшвидший у світі ескорт не мав би рефлексів, щоб запобігти цьому. Проте спроба викрадення, навіть враховуючи нестачу внаслідок несподіванки та присипання пильності конвоїра військовими уніформами, мала б спровокувати наполегливу боротьбу з дуже невизначеним результатом.