Це вічна істина, яка ніколи або майже ніколи не підводить:
хто працює на чужу силу, той гине сам.
Нікколо Макіавеллі, Правитель
Останній куплет
СМЕРТЬ
Останній десяток днів вони провели у в'язниці Бісетр. Їм дозволили зустрітися на подвір'ї засуджених на смерть. Жорж сидів у кріслі, решта сиділи на лавках навколо нього, пили вино, пиво й весело розмовляли. Регулярно Кадудаль скандував молитви, і вони відповідали хором "ora pro nobis"[7], що луною відбивалося крізь арки склепінь. Він не дозволяв їм говорити про своє становище і про те, що їх чекає, намагався розвеселити жартами. Він сам був втіленням гумору, досягаючи в ту мить найвищої ініціації, яку згодом так гарно висловив Ісаак Бабель: "Кожному дурневі вистачає дурості, щоб хвилюватися, але тільки мудрі розривають завіси існування зі сміхом".
25 червня о четвертій ранку їх відвели у "передпокій гільйотини" — до Консьєржері. Жорж впав на ліжко і проспав півтори години. О сьомій годині їм подали сніданок. Їли зі смаком. Ніколи не втрачаючи духу, Костер де Сен-Віктор сказав інспектору поліції Вейрату, що уряд зробив помилку, не наказавши вбити їх під час арештів. Вони б померли з ганьбою, але, будучи притягнутими до суду, отримали знаки слави в якості подарунку. Нарешті злорадно додав:
- Можливо, сьогодні ввечері ми побачимо Пішегрю. Він скаже нам, чи справді покінчив із собою.
Після того вони молилися, вигукуючи в унісон: "Як добре померти за релігію та короля!" (Шкода, що не можна перевірити, чи були ці слова справді сказані, чи — що ймовірніше — роялісти пізніше вклали їх їм у рот). Під час молитви з’явилися сповідники. Об одинадцятій годині засуджених одягли в одяг для страти ("Я в ньому схожий на бульварного арлекіна!" — прогарчав Костер) і посадили по четверо на три катівські вози. Піко знепритомнів від страху. Жорж підтримав його і сказав:
- Тримайся, не будь дитиною!
Серед незліченних натовпів, оточених жандармами, вони їхали до традиційного місця страти, Гревської площі. Вікна в будинках, що стояли на путі смертників, а особливо біля площі, здавали в оренду за величезні гроші.
Кадудаль був у першому возі з отцем Керавенаном, своїм двоюрідним братом Пьєром Кадудалем, Піко та шуаном Роже. Псевдонімом Роже був "L'Oiseau", що означає: "Птах". Йому хотілося б тепер стати птахом. Вони з Піко не слухали голосного заклику священика і не звертали уваги на образ Христа, який він їм показував. Вони, наче загіпнотизовані, дивилися вперед, над головами натовпу, на лише їм відомі горизонти, вже недоступні. Жорж, навпаки, ревно молився, схиливши голову. Промовляючи "Pater noster" і "Ave Maria", він побачив ешафот, встановлений навпроти "Хотель де Вілль", і перервався на словах: "...і зараз моліться за нас, грішних, і...". Отець Керавенан сказав йому продовжувати, щоб на що засуджений м'яко відповів:
- Нащо, отче? Я знаю - "і в годину смерті нашої, амінь" ... але ж це вже зараз.
Водночас у суді вісьмом аристократам був зачитаний акт про помилування. Вони знали, що зараз їхні "погано уроджені" партнери платять за них кров’ю. Маркіз де Рів'єр зітхнув:
- Нині поле слави — Гревська площа.
Це завжди так. "Погано народжені" платять за "добре народжених". Останнім залишається розкіш зітхань.
Страта Кадудаля. Марка острова Джерсі
Засуджених гільйотинували приблизно кожні дві хвилини, починаючи з Жоржа. Після нього йшов його двоюрідний брат та інші. Останнім був Костер де Сен-Віктор. Уся страта тривала двадцять сім хвилин. Дванадцять помножити на два — це двадцять чотири. Додаткові три хвилини влаштувала родина молодого аристократа, все ще сподіваючись, що імператор помилує його в останній момент. На прохання рідних де Сен-Віктора двоє засуджених до смерті, які попереджали Костера, Мерсьє та Декорпс, оголосили, що мають сказати щось дуже важливе. Страту було зупинено, незважаючи на заперечення Костера, який крикнув катам:
- Панове, давайте закінчувати, бо це сонце стає нестерпним!
Звичайно ж, Мерсьє і Декорпс говорили дурниці, чиновник, який зупинив страту, наказав її продовжити, і через деякий час Костер де Сен-Віктор уже міг не терпіти спеку. Жінки крізь сльози повторювали:
- Яка шкода, такий гарний хлопець!
Стоячи на ешафоті, "гарний хлопець" довго дивився на натовп і посміхався. Він помер із усмішкою на обличчі ("померти — це мистецтво, як і все інше"). Він, безсумнівно, був одним із найцікавіших персонажів цієї драми.