Стрункий малаєць Уянг ламаною англійською мовою оповідав:
– Япон поганий! Ми будували під землею хати для великих срібних птиць.
– Але де вони? – зацікавився полковник тим повідоменням.
– Моя не знає... Япон водив нас туди з зав'язаними хусткою очима.
– Що ж ви гадаєте робити далі?
– Ще не знаємо. Може будемо ловити перли!
– Це згодом. Нам терміново потрібен бамбук на будівництво. Ми платимо долярами. Дамо харчів, – запропонував полковник, наливаючи малайцеві шклянку рому.
Вони згодилися.
– Сенкю.
Так були зав'язані перші дружні стосунки з жовтошкірими. Відтоді малайці почали працювати на розробітці бамбукових нетрів. Вони вирубали просіку і салдати автомашинами возили те легке, але міцне дерево на будівництво бази.
Вечорами з оселі жовтошкірих доносився дим, пахощі гострих страв і гортанні вигуки.
ПОМСТА МОРСЬКОЇ КРАСУНІ.
Лагуна пеститься, вигрівається на сонці і сяє мільярдами сліпучих сонячних зайчиків. За південним берегом острова тягнеться на кілька квадратових миль, велика мілководна затока – лагуна, огорожена від моря пісковою косою, що поросла пальмами. Вода лагуни спокійна, немов дзеркало.
Налетить легенький вітерець, порозганяє зайчиків, вони наполохані тікають і виблискують далі. В теплих водах лагуни, недалеко від берега, поволі плавають тисячі прозорих, різнокольорових морських створінь, одягнених немов у найтончі сукні з прозорого легкого шовку. Піщаний пляж усипаний ясножовтим піском. Коли сонце схиляється до обрію і стихає спека, приємно полежати після купання на піску. Він мягкий немов подушка. Юнаки щодня відвідують пляж. Роман зріс над Дніпром, з дитинства навчився плавати і плавав, як риба. Море йому рідне. Зате Олекса до моря байдужий. Він не вміє так плавати, як Роман. Ляпається, бовтає ногами по воді.
– Ти плаваєш немов баба, – сміється з нього Роман. І ниряє на дно лагуни.
Недалеко від них чорні човни жовтошкірих. Вони часто з ножами в зубах, набравши повні легені повітря, ниряють на дно лагуни. Роман придивляється до таємничого ниряння малайців Спостерігає, що вони щось дістають з дна моря. Романові здавалося, що то якісь дивні жовто-брунаті водяні створіння, які зовні нагадують людей, мешкають під водою і лише випадково з'являються на поверхні.
Роман підпливає до них, придивляється, як вони розкривають скойки і таємниче щось шукають в них. До Романа підплив малаєць Уянг і показав блискучу ясно-блакитну горошину.
– Купи, молодий капітана. Дай пляшку рому за цю гарну перлину , – шепоче Уянг.
Роман здивовано оглядає блискучу перлину.
– З охотою купив би, але не маю рому.
Поки Роман розмовляє з малайцями, Олексу зацікавили медузи, ці чудові мешканці південних морів. Олексі хочеться зловити таке створіння. Він підпливає зовсім близько до медузи, хватає прозоре, немов драглі, тіло. Важко втримати його в руках, воно вислизує, але юнак притискає до себе свою полонянку, біжить до берега, і викидає на гарячий пісок.
О, диво! Де поділася краса? З тварини тече вода, вона помітно меншає, тане, немов холодець. Але Олекса уже не звертає уваги на медузу. Його тіло починає червоніти, свербіти, немов обпечене кропивою. Ще хвилина і юнак качається по піску у страшних муках.
– Олексо! Що з тобою?
– Не знаю! Вогнем пече!
– О лишенько, – лементує Роман. Шкіра побратима здулася, набрякла водяними пухирями.
– Що робити? Мабуть ця слизота отруйна.
Тиждень тяжко прохорів Олекса.
Так помстилася необізнаному юнакові за свою смерть чарівна морська красуня.
ГНІЗДО «КАМІКАЗЕ».
Останні два тижні напружено працювала база «Мінезота». Готувався новий морський десант на острови, положені ближче до Японії, у просторах Великого океану. З ранку до ночі на пароплави вантажили зброю, бойові припаси і харчі. Хлопцям припало чимало праці, вони допомагали видавати з склепів тисячі скриньок сигарет, медикаментів, шоколяди.
Лихоманкова поспішність у праці надавала особливої підбадьоруючої насолоди, тим більш, що Григорій доручив юнакам відповідальну ділянку, може тому й повставало нервове напруження, очікування чогось надзвичайного.