– Капітана! Туан! Капітана! – нема перли?
– Нема, Уянг.
– Капітана, продай мені це, – таємниче шепотів Уянг, показуючи на маску. – Дай мені це. Я тоді знайду. Іо – Шіму? Я тобі покажу, де перли.
– Не можу, Уянг. Цей прилад належить фльоті Сполучених Штатів, – відповідає Роман.
«Дніпрова чайка» плила до острова...
ДОРОГОЦІННА ЗНАХІДКА.
Фортуна моря – немов зрадлива дівчина. Всміхнеться, подарує щось, а потім образиться, загордиться – і немає успіху коханець ...
Третій місяць, майже щодня після праці, виїзджали хлопці на шукання перлів. Роман підняв з дна моря сотні скойок, але крім незначних перлин, вартістю по два-три доляри, вони не знаходили більш нічого коштовного. Одну перлину, але теж з невеликих, Олекса подарував Вульфордові.
Навпаки, малайці мали деякі успіхи і завели на острові велику торгівлю з американськими вояками.
Минали дні. Хлопці поважно взялися до свого ремесла.Олексу більше кортіло піти до пралісу, постріляти дичину, або пополювати на диких качок. Правда їх м'ясо в ту пору не смачне, бо відгонить рибою. До того ж Олекса не любив моря, після випадку з медузами...
Роман спустився на дно, блукає між довгими водоростями, що колишуться від течії, немов дерева від вітру.
Він блукає, спостерігає особливе життя, таке відмінне, особливе від надводного. Роман вже знає таємниці морського дна. Ось червоніють актинії, немов чудернацькі, величезні вусаті гриби, ніжні медузи – цнотливі балерини південного моря закрутилися в танку. Он плавають табуни різномаітних риб – від дрібненьких, немов ґудзики до великих, завдовшки більше метра. Зарившися у пісок, притаївся вісьминог, дивиться на юнака своїми маленькими оченятами. Роман береться за держака ножа і відходить від небезпечного хижака. Лише три дні тому, величезний спрут намагався здушити його в своїх обіймах, але стратив одне по однім свої щупальця, які Роман обтяв гострим ножем. Щось жовте, велике метнулося над головою і зникло. Хлопець насторожі. Ще момент і велика акула пливе просто на нього. Роман пригнувся і ножем розпорює живіт морському чудовиську.
Може потягти мотузка? Але ні – ще немає здобичі. В голові калатає, це від того, що Роман довший ніж треба час пробув під водою.
Що це? Якась тварина немов розлила пляшку чорнила. Це каракатиця – так вона захищається, побачивши небезпеку.
Романова нога натикається на великий, слизький камінь, що до половини занурився у пісок. А може перловниця? – думає хлопець, нагинається, щупає пальцями. Перловниця, але така велика...
Дійсно, величезна вузловата скойка, зовсім загрузла у пісок. Роман підіймає її руками – важка. Хлопець подає сигнал і ледве доносить важку здобич, жбурляє у човен.
– Що з тобою? – запитує Олекса. – Випий-но філіжанку кави.
Але Роман знепритомнів.
Олекса розкриває скойку. З неї плинув сморід.
– Ой лишенько! Що ти дістав? – Олекса збирався викинути мертву перловницю за борт, але в цей момент Роман кинувся до нього, щось блиснуло.
– Чи не галюцинація це?
Роман вихопив з гнилого, смердючого тіла скойки щось округле, швидко обмив у воді і дивне яйце засяяло різнобарвною веселкою, де переважав блакитний тон.
– Перлина!!! – вигукнув Олекса. – Я мало не викинув її в море.
– Перлина ! Але яка прекрасна. Немов небо. На Україні таке небо. Олексо! Це наше багацтво!
Обидва юнаки розглядали овальну перлину, набагато більшу за яйце голуба. З її прозорої глибини, якесь особливо чарівне блакитне сяйво...
Легенький плеск весла. Роман оглянувся і зустрівся з очима Уянга, в них, немов в дзеркалі, загорівся невимовний вогник заздрости.
– О капітана! Ти найшов перлину... Це Іо – Шіму! Це велике щастя і нещастя. Іо – Шіму закляв її. Япон привіз її з Індійського океану десять років тому і кинув на дно лагуни. Потім вона згубилася. Її довго шукали і не знайшли. І ти, молодий капітана, знайшов її. Ти будеш мати всі скарби острова – шепотів малаєць.
– Кінчаймо лови, – звернувся до Олекси втомлений Роман. Лише відплив Уянгів каюк, вони поспішили до острова.
– Що робитимемо з перлиною? – запитав Олекса.