Коли вони радісні повернулися до бази, Григорій Білаш сказав їм таємниче.
– Готуйте-но свої речі. Незабаром поїдемо до Америки...
Хлопцям було шкода того чудового острова, лагуни, свого човна, але вони раділи від думки про нове, ще цікавіше майбутнє...
МІСТО ХМАРОЧОСІВ.
Перший день прибуття до Нью-Йорку нагадував хлопцям шалену гонитву на каруселі, що мчить згори донизу, несподівано гойдається, провалюється десь у безодню, захопивши дихання.
– Хлопці, від мене ні на крок! – наказував Григорій Білаш.
Вони бігли за ним, зосередивши всю увагу, щоб не загубитися у цьому Вавилоні. Вони стрибали з поїзда на поїзд, що мчав то під землею, то високо над нею, несподівано врізаючися у величезні будинки – хмарочоси. Височенні куби з залізобетону, немов давили своєю масивністю, і Романові здавалося, що він такий маленький і нікому не потрібний в цьому найбільшому в світі, сучасному людському муравникові. І нікому нема діла, чому Роман Журба опинився в цьому місті. За чим він приїхав сюди? – хіба лише, щоб не згубити свого проводиря Григорія Івановича.
Все нове – необізнане. Куди не глянь, що ступиш крок – то новина, небачене. Шуміли поїзди, авта, їх клаксони рвали тишу, у місті, що мабуть було єдиним, чого не можна було купити за гроші. У голові шумить – вона немов гумова забавка – чортик, що надувається і пищить.
П'ять хвилин вони чекають поїзду.
– Як вам Америка? – питає Білаш.
Мовчать хлопці, бо на це питання так швидко не відповісти.
– Нічого, хлопці. Я теж тут себе почуваю не дуже добре. Ось незабаром приїдемо до Мінезоти і там заспокоїтеся. В тій Америці, немає цієї Америки. Проте, маємо п'ять хвилин. Ходімо щось перекусити до аптеки, – запропонував Білаш.
– Аптеки? Та ми не хворі.
– Коли хочеш швидко поїсти – йди до аптеки.
Незабаром вони купують цілий пакунок сендвічів, п'ють коктейль і йдуть далі. Нарешті зупинилися на перехресті сороксьомої авеню і якогось стриту. Заходять до готелю.
– Ось що, хлопці. Мені потрібно день перебути в Нью-Йорку, отримати демобілізаційні папери, також і ваш дозвіл на побут, – промовив Білаш. Їх швидко ліфтом відвозять на сороквосьмий поверх до їх кімнати.
– Можете трохи піти розважитися до Луна-парку. Чекайте мене до завтра. Гроші маєте?
– Маємо.
Незабаром хлопці пішли до парку. Тягли щастя за п'ять центів у кольорової папуги, спускалися з американських гір, крутилися на шалених колесах, то їх продувало циклоном вітру. Здавалося, ввесь світ крутився перед ними.
ФАРМА У ДОЛИНІ МІНЕЗОТИ.
Вони їхали експресом, що мчав мальовничою долиною. Роман і Олекса з цікавістю спостерігали у вікно краєвид, що швидко мінявся, немов у калейдоскопі. То вже була одноповерхова хліборобська Америка – без хмарочосів і шалених темпів життя. Навколо ліси, хутори, фарми, добре оброблені поля, городи, сади. Траплялися невеликі фармарські села з охайними вулицями.
Чудовий асфальтовий шлях біг поряд з залізницею. Щокілька кілометрів зустрічалися лінії високо вольтової мережі, що вп'яли в небо свої ажурні щогли.
На залізничній станції, де вони висадилися, до пасажирів поспішав стрункий юнак.
– Тату!
– Марку! Я ледве тебе впізнав, та й виріс же ти нівроку! Парубком став. Ось тобі друзі, українці. Знайомтеся, хлопці.
Юнаки стиснули один одному руки.
Білаш підійшов до синенького «фордика».
– Їздить? – запитав батько у сина.
– Та нічого, бігає.
– Сідаймо.
Чверть години і вони вдома у Білашів. Радісна зустріч. На обличчі Маркової матері, блищать сльози радости.
– Хвала Богові! Дочекалися врешті.
– Хвала Богові!
І подружжя мовчки творило молитву перед образом Божої Матери.
– Чекали з години на годину. Напекла, наварила. Сідайте, дорогі гостоньки, за стіл. – Метушилася господиня, несла і варене, і печене.
– Борщ! Ой, і борщик! – задоволено вигукнув Білаш і, звертаючися до хлопців, запитав, – не сподівалися їсти борщу в Америці?
– Признатися, ні, – відповів Роман.
– Українцеві, коли нема борщу – нема обіду. Мене не задовольняють ніякі пундики.
Хлопці припали до чудового борщу. І який то був борщ! З свинячим м'ясом, помидорами, молодою квасолею, червоною перчичкою і з сметаною – жирний, що не продуєш, червонястий, немов захід сонця у вітряний вечір. А смачний!
Потім господиня частувала печенею, пирогами з різноманітними начинками.