– Дванадцять, – запропонував хтось із залі.
– Дванадцять раз, – вдарила Сузана молотком.
– Чотирнадцять...
– Сімнадцять...
– Двадцять...
– Двадцять дві
– Двадцять дві. Раз... Два..
– Двадцять дві, – довга пауза.
Заля мовчить.
– Двадцять дві... Три! – промовляє Сузана.
Колотиться Романове серце. Купець перлини полковник Лендвіс. Він дістав розкішне вічне перо, виписав чек та простяг його Романові. Полковник прямував до Сузани, що сяла в радісній посмішці.
– А тепер ти, чарівна перлина нашого вечора, повинна носити перлину, здобуту з дна моря, – урочисто промовив він.
Сузана здивована, якийсь момент мовчить, а потім палко вигукує:
– О, дядю! Я не сподівалася на такий коштовний подарунок...
Роман стояв, немов приголомшений, спостерігаючи, а коли вщухли бурхливі оплески гостей, підійшов до господині дому.
– Я радий, що перлина потрапила до вас, вона в добрих руках і нехай вона принесе щастя, – поважно промовив Роман.
– Я сьогодні п'яна від щастя, дякую, – всміхнулась Сузана...
… Незабаром Роман Журба знов отримав два запрошення. Згідно першого, відвідав відомого адвоката містера Ріплі. Той радив:
– Мені рекомендувала вас міссіс Лендвіс, така чудова молода панна й письменниця. Вона просила мене порадити, як краще помістити ваш капітал, щоб на проценти ви могли вчитися.
– Дуже дякую панні Лендвіс за турботу, – чемно вклонився Роман.
– Я вам пораджу вибрати «Меріленд». Це солідна фірма і дає вісім процентів зиску. На двадцять дві тисячі – це тисяча сімсот шістьдесят долярів щорічно. Ощадно витрачаючи цю ренту, ви зможете вчитися, не витрачаючи основного капіталу.
– Так. Я згоден. Дуже дякую.
Роман склав коротеньку угоду і незабаром обміняв свого чека на акції з купонами... Другого дня Роман відвідав учителя Джексона, захопивши свої зошити і альбома. Старий педагог привітливо зустрів юнака.
ДВА ЧОРНИХ ЗОШИТИ.
Минав третій місяць гостювання на фармі в південній Мінезоті. Після бурхливих несподіванок і мандр, переїздів і невідомости військового положення, життя обох юнаків стало розміреноспокійне і входило в ту нормальну колію, коли у людини виробляються певні звички і навіть деякі традиції. Може тому, що за своє багате на події і бурхливе життя, вони змінили чимало осель, країн і, навіть, опинилися на іншому континенті за шістнадцять тисяч кілометрів від батьківщини. Юнаки швидко вбивалися на новому місці. Так сталося з ними на фармі Григорія Білаша. Вони допомагали в господарстві – помпували електричним смоком воду, напували худобу, давали коням обрік, чистили стайню. В осени, коли настала пора копання корнеплодів – викопували кормовий буряк, турнепс, звозили у кагати недалеко короваоні. Звідтіль покладено рейки, щоб вагонетками возити буряки до електричної корнерізки.
– Все продумано і пристосовано, – казав Роман, звертаючися до Олекси.
– Тому на такій чималій фармі, працює лише троє людей.
– Колись, коли Бог дасть, ми повернемося додому і заведемо в свойому господарстві такий лад.
– Коли б Бог дав, мати свій хутір десь на Україні... Ти знаєш, що таке селянинові-хліборобові своє.
– Знаю, друже. Своє – це святе, – мрійливо відповів Роман.
Минав день за днем, вони були присвячені праці в гостинній родині, що прийняла до себе двох скитальців. І вони дякували господарям своєю працею. Хлопців ніхто не будив рано, не примушував і ніколи не кликав до праці, але вони залюбки робили, бо хотіли віддячити Білашевій родині. Олекса вчився працювати на машинах і мріяв стати механіком.
Вечори хлопці використовували, як хотіли. Після праці Олекса разом з Марком ходили по рибу на стави, що розлилися ланцюгом по долині. На березі росли рясні верби. Вони, немов пишні молодиці, нахилилися до дзеркала – води, милуючися своєю красою. До ставу приходили дівчата з околишніх фарм, шуткували, сміялися, співали пісень і полохали рибу...
Коли Олекса виряжався по рибу, Роман підіймався до своєї кімнати, переодягався у чистий одяг і сідав за стіл.
Григорій Іванович Білаш мав власну книгозбірню, щось зо двісті різних книг. Крім словників, підручників і проспектів, було кілька десятків українських книг, виданих у Америці, також і Європі, головним чином – у Львові.