– Добре, пане Білаш! Ніколи ми не зрадимо і своєю працею доведемо, що ми друзі американцям.
Поки хлопці з насолодою милися під душом з теплої морської води, їх новий опікун приніс новий одяг.
– Вбирайтеся, хлопці, а старе брудне лахміття зберіть до купи і скинете за борт.
– Дякуємо!
Хлопці швидко одяглися і задоволено оглядали один одного у світложовтих, піскового кольору, літніх американських одностроях.
– Зручний одяг, – радісно промовив Олекса, оглядаючи кишені на блузі.
– Припасовано по зросту, – зауважив Роман.
– А тож! Я за військовим фахом інтендант. Господар. Тому мушу пильнувать про одяг і харчування наших вояків. А тепер – марш до кубрику! – наказав Білаш і повів хлопців по східцях донизу довгим коритарем. Вони завітали до невеликої каюти.
– Це ваше місце! – показав Григорій на дві койки вкріплені до стіни. Поряд висіли коркові пояси. – В разі небезпеки мусите ці пояси одягнути на себе. Вони добре витримують людину на поверхні.
Офіцер разом з хлопцями глянули у відкрите кругле вікно.
На обрії з'явилася темна хмара. Подув вітер. Великі хвилі скородили море. Почалося помітне коливання корабля.
– Починається шторм! Мушу йти на службу. До побачення, хлопці!
– До побачення, пане Білаш! – хором вигукнули юнаки.
Вони залишилися насамоті й спостерігали, як щохвилини посилювався шторм.
Корабель підкидало, немов не десять тисяч тон заліза і вантажу, а як нікчемну трісочку.
Незабаром прогула сирена.
– Аврал! Аврал! – вигукували моряки і бігли на палубу. Хлодці теж піднялися догори.
Величезні хвилі, завбільшки у триповерховий будинок, падали на палубу. Корабель, немов підбита птиця, клював носом, занурюючися в океан. Хвилі котилися палубою і зносили корабельний реманент.
На кораблі почалося нещастя. Тріснув трос, яким були прив'язані великі, немов діжки з під пального, глибинні бомби і круглі пливучі міни. Вони котилися палубою, немов отара розпалених бугаїв, трощили надпалубні будівлі, лякаючи команду можливістю вибуху.
То були страшні хвилини. І Роман з Олексою відчули небезпеку. Вони бачили, як матроси з величезним напруженням, намагалися закріпити ті бомби.
Хвилинами здавалося, що корабель тоне і поринає в киплячу глибочінь моря. Хлопець летить стрімголов на палубу, а на його котиться величезна кругла міна з хижими очима капсулів. Роман приклавши останні зусилля, підкладає під міну дошку, на момент зупиняє її, а матроси з тросами кидаються заплутати її.
Ще хвилина ... і міну закріплюють до стелажів.
На лобі холодний піт, його змиває каскадом солоної води. Роман чіпляється руками за сталевий трос, відчуває, що вода ось-ось відірве й кине його у киплячу безодню. Але ні – хлопець втримався. Лише обдерлася шкіра на руках і місцями перетворилася на суцільну рану. Але де там...
Знов мчить на нього циліндрична бомба. Хлопець працює дошкою і зупиняє бомбу...
Дві доби змагався корабель з стихією.
Коли закінчився шторм. Григорій Білаш відвідав хлопців і приніс їм ласощів.
– Ви – герої. Я бачив, як працювали на палубі!
– Дякуємо і вам, пане Білаш.
І та відзнака старшого земляка була набагато дорожча коштовних гостинців.
КОРАБЛІ ПЛИВУТЬ НА ПІВДЕНЬ.
Кораблі минули Баб-Ель-Мандебську протоку, набрали води на острові Мадагаскарі, біля східньо-африканського узбережжя і плили Індійським океаном на південь.
Побратими ознайомилися з командою корабля і звикли до романтичного морського життя. Вони охоче допомагали кокові. Роман доглядав великі примуси, а Олекса машинкою відкривав бляшанки різноманітних консервів.
Праця у камбузі була нескладна. Головний кок, червонястий Марвін, чистокровний янкі, досить доброзичливо відносився до юнаків. Тримаючи лівою рукою пательню, він перекидав яєшню з боку на бік, немов цирковий жонглер і одноразово з виглядом професора Оксфордського університету, заходився учити хлопців англійської мови. Під час тих лекцій пригоріли страви, але це не вадило впертому вчителеві.
За словника і підручники їм служили бляшанки консервів. Марвін сам приносив зі склепу різноманітні консерви, відкриваючи показував на їх місткість і напис, кажучи:
– Пеес!
– Пеес! – повторювали юнаки в голос і про себе – горох.
– Мілк.
– Мілк – це молоко...
В камбузі на полиці стояв дивний буквар – бляшки з різнокольоровими етикетками. Ті лекції були корисні і для екипажу, бо значно поліпшилося і стало різноманітним меню. До біфштексів кухар додав кільканадцять різних гарнірів – від шпинату, кольорової капусти, шпарагової квасолі, моркви і бурячків, до яблучного крему.