Вольферт Веббер не пропустив жодного слова з цих балачок. Він повернувся додому, сповнений чудових мрій про закопані скарби. Ґрунт його рідного острова, здавалося, перетворився на золотий пил, і кожне поле зародило скарбом. Розум чоловіка мало не схибнувся від думки, як часто він безтурботно прогулювався місцями, де лежали незліченні багатства, заледве покриті шаром торфу під ногами. Чоловікові аж у голові паморочилося від вихору нових ідей. Коли він побачив старе обійстя своїх пращурів, своє маленьке царство, де так довго і щасливо процвітав рід Вебберів, то лише з огидою побідкався над своєю жалюгідною долею.
— Невдаха Вольферт! — вигукнув він. — Інші можуть лягти спати й їм ураз сняться цілі гори скарбів.
І досить прихопити лопату вранці, щоб накопати собі дублонів, як картоплі, а тобі сняться лише труднощі і ти прокидаєшся у злиднях. Мусиш копати своє поле з року в рік і не отримаєш нічого, крім капусти!
Вольферт Веббер ліг спати з важким серцем. Він ще довго не тямився від золотих видінь, які ворохобили його уяву, перш ніж спромігся задрімати. Однак ті ж видіння поширювалися і на думки чоловіка уві сні й набували якоїсь певної форми. Чоловік марив, що відкопав величезний скарб посеред свого городу. З кожним ударом заступа нагору вистрибував золотий зливок. Діамантові хрестики виблискували в пилюці, капшуки з грішми оберталися до нього своїми черевцями, наповненими піастрами або гідними довіри дублонами. А також скрині, набиті мондорами, дукатами та пістаринами, відкривалися перед його вибалушеними очима, щоб показати свій блискучий вміст.
Вольферт прокинувся ще біднішим, ніж раніше. Він не мав серця, щоб повернутися до своїх щоденних турбот, які виявилися настільки нікчемними та неприбутковими. Весь день просидів біля грубки, уявляючи собі зливки та купи золота у вогні. Наступної ночі сон повторився. Він знову був на своєму городі, копав і знову знаходив гори прихованих багатств. У цьому повторенні було щось дуже особливе. Минув ще один день мрій, хоча він був призначений для прибирання, і весь будинок, як це прийнято серед голландців, був перевернутий догори дриґом. Але господар сидів непорушно серед загальної метушні.
Третього вечора чоловік лягав спати, і його серце неспокійно тріпотіло. Він одягнув на голову свій червоний нічний ковпак навиворіт, на удачу. Було далеко після опівночі, коли його розтривожена уява змогла заспокоїтись. Золотий сон знову повторився, і знову чолов'яга побачив, як його сад рясніє зливками та капшуками. Наступного ранку Вольферт прокинувся вкрай збентеженим. Сон, що тричі повторився, не міг бути фальшивим. А якщо так, то його багатство буде обов'язково знайдене.
У неймовірному збудженні він одягнув свою жилетку навиворіт, бо це сприяє успіху. І більше не сумнівався, що величезний грошовий спадок, закопаний десь на його капустяному полі, спокійно чекає, коли його знайдуть, та дуже шкодував, що так довго колупав поверхню землі, замість того, щоб копати вглибину.
Він сів снідати, настільки занурений у свої думки, що попросив доньку покласти до чаю грудку золота, а подавши дружині тарілку з млинцями, запропонував почастуватися дублонами. Його грандіозний план тепер зосередився на тому, як знайти цей величезний скарб, не знаючи точного місця. Замість того, щоб не покладаючи рук працювати на своїй ділянці вдень, він схоплювався з ліжка вночі, лопатою та киркою копав і перекопував батьківські акри з одного кінця в інший. Через якийсь час увесь город, який мав раніше такий гарний і доглянутий вигляд, з його рядками капусти, що виструнчилась наче якась овочева армія, був зведений нанівець. Та безжалісний Вольферт із ліхтарем в одній руці та заступом в іншій походжав зруйнованими рядами, як демон-руйнівник свого власного рослинного світу.
Щоранку з'являлося свідчення руйнування минулої ночі капусти будь-якого віку і стану — від ніжної зав'язі до повноцінної голівки. Весь урожай безжально викорчували, як якісь нікчемні бур'яни, і залишили сохнути на сонці. Надаремно дружина Вольферта вмовляла припинити цю марноту, безрезультатно його люба донька ридала над якоюсь знищеною улюбленою хризантемою.
— У тебе буде інше золото, — заверещав нещасний, хапаючи дівчину за підборіддя. — У тебе буде в’язка битих дукатів для весільного намиста, дитино.
Його сім’я стала боятися, що батько втрачає розум. Він бурмотів уві сні вночі про закопані скарби, перли, діаманти та зливки золота. Удень тинявся сумний та відсторонений і пересувався, наче в трансі. Пані Веббер влаштовувала часті наради з усіма молодицями околиці, не забувала й про духовних наставників. Не було години і дня, щоб не можна було побачити, як вони кивали своїми білими очіпками біля її дверей, а бідна жінка жалісливо бідкалася кумасям. Донька ж усе частіше шукала втіхи в таємних побаченнях зі своїм коханим Дірком Вальдроном. Милі коротенькі голландські пісеньки, якими вона зазвичай оживляла домашній затишок, звучали все рідше, юнка покинула своє шитво і безнадійно зазирала в обличчя батька, коли той сидів міркуючи біля вогню. Якось Вольферт несамохіть помітив цей погляд, сполошився через нього і на секунду випірнув зі своїх золотих мрій.