Проте байки, які розповідав морський вовк, були такого змісту, що змушували волосся ворушитися на головах чоловіків. Не було жодного морського герцю, жодного рейду, сповненого пригод, що відбулися впродовж останніх двадцяти років, про які б він не знав. Моряк із задоволенням торочив про подвиги буканьєрів у Вест-Індії та на іспанському узбережжі Америки. Його очі сяяли, коли він описував гонитву за скарбами кораблів, відчайдушні битви, абордажі, висадку та захоплення великих іспанських галеонів! Як він смакував набіги на якісь багаті іспанські колонії, грабунки церков, спустошення монастирів! Можна було подумати, що ви чуєте якогось гурмана, котрий розводиться про смаження гуски на рожні, коли він описував, як пірати припікали одного іспанського дона, щоб той виказав місце, де закопав свій скарб. І подавалися такі подробиці, викладені з таким знанням справи, що заможні старі бюргери незатишно вовтузилися в своїх кріслах. Байки розповідалися з неймовірною радістю, ніби це були якісь дотепні жарти. Часом моряк кидав такий лютий погляд на свого найближчого сусіду, що бідний чоловік вимушено вибухав гомеричним реготом. Якщо ж хтось, однак, намагався суперечити нахабі щодо якоїсь із його оповідок, він спалахував, як тріска. Навіть його трикутний капелюх миттю суворішав і, здавалося, проявляв агресію.
— Якого біса? Звідки він може знати щось краще за мене? Я наполягаю, що було так, як кажу!
І він заходився нечуваними прокляттями і брутальною морською лайкою, які ніколи раніше не звучали в цих миролюбних стінах.
Відтак гідні бюргери стали підозрювати, що він знайомий із цими подіями особисто, а не з чуток. З кожним днем їхні припущення щодо незнайомця ставали все дикішими та страшнішими. Дивність манер, таємниця, що оточувала його, перетворили моряка в їхні очах на щось незбагненне. Це був якийсь своєрідний монстр із глибин — тритон, Бегемот або Левіафан. Одним словом, вони не знали, що він таке.
Владна вдача цього запального морського вовка врешті-решт стала нестерпною. Він не поважав людей, без вагань сперечався навіть із найбагатшими бюргерами. Заволодів священним кріслом із підлокітниками, яке з давніх-давен належало славетному Рамму Рапелі. Ба, більше, він навіть зайшов так далеко, перебуваючи одного разу в своєму зухвалому жартівливому настрої, що ляснув цього поважного чоловіка по спині, видудлив його пунш і підморгнув просто в обличчя, що навряд чи можна виправдати. З того часу Рамм Рапелі більше в корчмі не з'являвся. З нього взяли приклад ще кілька найвідоміших клієнтів закладу, котрі були занадто заможними, щоб терпіти, як зневажаються їхні думки та як їх змушують сміятися над дурними жартами. Корчмар мало не впав у відчай, але не знав, як позбутися цього морського монстра та його велетенської скрині, що, здавалося, перетворилися на частину інтер'єру приміщення або якийсь наріст на ньому.
Про це й шепотів обережно на вухо Вольферту оповідач Пічі Прау, тримаючи його за ґудзик у закутку зали, уважно глипаючи на двері бару, щоб не бути почутим страшним героєм його оповідки.
Вольферт зайняв своє місце у віддаленій частині приміщення і мовчав, глибоко вражений розповіддю про цього невідомця, настільки досвідченого в піратських справах. Це слугувало йому наочним прикладом того, як революції руйнують могутні імперії — саме так поважний Рамм Рапелі був зміщений зі свого престолу. А якийсь шматок лайна розсівся в його кріслі з підлокітниками, задирався до патріархів і отруював це спокійне маленьке царство галасом і бравадою.
Цього вечора незнайомець був ще більше, ніж зазвичай, схильний до спілкування, розповів ряд вражаючих побрехеньок про грабунки та пожежі у відкритому морі. І чим більше страшних подробиць викладав із якимось винятковим задоволенням, тим помітніше впливав на своїх мирних слухачів. У деталях смакував захоплення одного іспанського торгового корабля. Він застиг у дрейфі довгого літнього дня неподалік від острова, який виявився одним із піратських сховків. Ті вивчили судно зі своїх далекоглядів із берега і з'ясували його оснащення й озброєння. Уночі підібралася команда сміливців, котрі вирушили до корабля на китайському човні. Підійшли нечутно на веслах до судна, що невимушено похитувалося на хвилях моря і вітрила якого були спущені. Десант опинився під самою кормою, перш ніж їх помітив вахтовий на палубі. Він здійняв тривогу, але пірати покидали на палубу ручні гранати і піднялися по линвах із ножами у руках.