Висадившись на суходіл, прибульці стали пробиратися між кущами, допомагаючи один одному тягнути ношу на кам'янистий берег. Цікавість Сема тепер розпалилася повною мірою, він залишив свій човник і нишком став пробиратися вздовж кряжа, який звисав над їхньою стежкою. Незнайомці зупинилися, щоб перепочити на мить, а їхній ватажок подався в кущі, присвічуючи собі ліхтарем.
— Ви принесли лопати? — спитав хтось.
— Вони тут, — відповів інший, котрий ніс їх на плечі.
— Мусимо копати глибоко, щоб ніхто не виявив, — сказав третій.
Холодний піт оросив спину Сема. Він вирішив, що побачив перед собою банду вбивць, які мають намір поховати свою жертву. Коліна чоловіка підігнулися. Вражений, він вхопився за гілку дерева, підтримуючи рівновагу, але та по-зрадницьки затріщала.
— Що це? — вигукнув один із шибайголів. — Хтось ховається у кущах!
Ліхтар спрямували туди, звідки долинав шум. Один із червоних ковпаків звів гачок пістолета і спрямував його в те саме місце, де зачаївся Сем. А той стояв нерухомо, затамувавши дихання й очікуючи своєї останньої хвилини. На щастя, його темний колір обличчя був зовсім непомітний і не просвічувався серед листя.
— Там нікого немає, — заспокоїв чоловік із ліхтарем. — Якого дідька! І не намагайся пальнути зі свого пістолета, бо зворохобиш усю околицю.
Пістолет опустився вниз. Кавалькада знову рушила далі. Сем спостерігав за злочинцями і бачив, як ті пішли. Світло посилало слабкі відблиски з-за мокрих кущів, і так тривало до тих пір, поки вони зовсім не зникли, тільки тоді рибалка ризикнув дихнути вільніше. Тепер він лише прагнув повернутися на свій човен, щоб уникнути небезпеки з боку таких лихих сусідів. Але бідний Сем вже знемагав від цікавості. Він вагався, зволікав і слухав. Незабаром почулися удари заступів.
«Вони копають могилу!» — сказав собі чоловік подумки, і холодний піт виступив на його чолі. Кожен удар лопати, який чувся в безмовних чагарниках, відлунював у його серці. Було цілком очевидно, що вони намагаються здіймати якнайменше галасу. Усе це було таємничим і неймовірним. Сем мав схильність цікавитися всім жахливим — розповіді про вбивство викликали в нього неабияке задоволення. Він був присутній на всіх стратах. Тому не міг протистояти спокусі й, незважаючи на реальну небезпеку, прокрався ближче, щоб застати лиходіїв на гарячому. Він обачно повз, дюйм за дюймом, з надзвичайною обережністю торкаючись сухого листя, щоб його шурхіт не зрадив шпигуна. Нарешті дістався до того місця, де від банди його відділяла крута скеля. Рибалка вже бачив світло піратського ліхтаря, що освічував гілля дерев із іншого боку. Він повільно і безшумно видряпався на поверхню скелі, підняв голову над її голим краєм і побачив лиходіїв безпосередньо під собою, занадто близько, проте, хоч і боявся бути викритим, не наважувався відступити, щоб не виказати себе зайвим рухом. Так він і залишався, кругле чорне обличчя визирало з-за краєчка скелі, як сонце, що сходить над горизонтом, або круглий місяць на циферблаті баштового годинника. Червоні ковпаки вже майже закінчили свою роботу. Могила була закопана, і вони ретельно закладали її дерниною, а закінчивши, розсипали довкола сухе листя.
— А тепер, — сказав ватажок, — навіть нечистий не дізнається про це.
— Убивці! — мимоволі вигукнув Сем.
Уся банда стрепенулася, пірати глянули вгору і побачили круглу чорну голову Сема над собою. Білки очей вивалювалися з орбіт, білі зуби цокотіли, а все обличчя заливав холодний піт.
— Нас викрили! — залементував перший.
— Гайда за ним! — заверещав другий.
Сем почув, як клацнув пістолет, але не зупинився навіть на мить. Він поповз по скелі та камінні, через кущі та колючки, скочувався з одного схилу, як їжак, і дряпався на інший, як барс. І куди б не кидався, всюди чув, як за ним женеться хтось із бандюг. Нарешті він досяг скелястої гряди, що тягнулася вздовж річки. Один із червоних ковпаків вже важко хекав за спиною втікача. На його шляху виросла крута, як стіна, скеля. Здавалося, відступ відрізано, аж тут утікач помітив міцну, подібну на линву, гілку виноградної лози, що звисала до половини гори. Він стрибнув на неї із силою відчайдуха, схопив обома руками і, будучи молодим та гнучким, зміг видертися на вершечок скелі. І застиг тут, чітко видимий на тлі неба, а червоний ковпак звів пістолет і вистрілив. Куля просвистіла біля Семової голови. Щаслива думка рятує людину в надзвичайних ситуаціях, тому він скрикнув, упав на землю і водночас копнув ногою уламок скелі, який впав із гучним сплеском у річку.