— Ну ж ходімо, — підганяла Ізіда. — Я познайомлю вас із чарівними дівчатками.
— У вас сьогодні дуже зваблива сукня, — проказав Колен, узявши Ізіду за зап’ястки і притягти до себе.
То була коротенька проста вовняна сукня барви зеленого мигдалю з великими позолоченими керамічними гудзиками і наспинною вставкою — решіткою мов з кутого заліза.
— Тож вам сукня сподобалась! — згукнула Ізіда.
— Вона дуже зваблива, — повторив Колен. — А коли туди руку просунути, там ніхто не вкусить?
— На це не сподівайтеся, — відказала Ізіда, вивільнившись. Тоді взяла Колена за руку й повела до центру впрівання. Вони натикалися на нових прибульців загостреної статі, ковзнули в коридор і потрапили до загального гурту через двері їдальні.
— Слухай! — похопився Колен. — Аліса і Шик уже тут?
— Так, — кивнула Ізіда. — Ходімо, я вас познайомлю…
З пересічною дівчиною цілком варто було знайомитись.
Вирізнялася, проте, дівчина у вовняній сукні барви зеленого мигдалю з великими позолоченими керамічними гудзиками, на спині в неї видніла вставка своєрідної форми.
— Познайомте мене насамперед із цією, — попросив Колен.
Ізіда струснула Колена, аби він угамувався:
— Може, вже годі дурниць?
Колен тим часом накинув оком уже на іншу і смикнув свого проводиря за руку.
— Це Колен, — сказала Ізіда. — Колене, знайомтеся, це Хлоя.
Колен проковтнув слину. Йому дерло в горлі, немов він наївся перепечених пиріжків.
— Добридень, — сказала Хлоя.
— Добр… А вас уже аранжував Дюк Еллінгтон? — запитав Колен і мерщій утік, бо в нього з’явилась переконаність, ніби він бовкнув дурницю.
Шик зловив Колена за полу курточки.
— Куди це ти так поспішаєш? Ти що, вже тікаєш звідси? Подивись!..
Шик витяг із кишені невелику книжечку в червоній сап’яновій палітурці.
— Це перше видання Партрових «Парадоксів блювотини».
— Ти його все-таки знайшов? — запитав Колен. Тоді згадав, що тікає, і втік.
Дорогу йому заступила Аліса.
— Отже, ви тікаєте, не потанцювавши зі мною жодного разу? — запитала вона.
— Перепрошую, — мовив Колен, — я повівся мов йолоп і мені соромно залишатись.
— А проте, коли на вас так дивляться, ви просто змушені скоритися…
— Алісо, — застогнав Колен, обійнявши дівчину і потершись щокою об Алісині коси.
— Що, мій друже?
— А нехай йому грець! Чортова оказія! Нехай йому біс! Бачите он ту дівчину?
— Хлою?
— Ви знаєте її? — запитав Колен. — Я бовкнув їй дурницю і через те й утікаю.
Він не додав, що у нього в грудях немов грає німецький військовий оркестр, з усіх звуків якого долинає тільки гупання великого барабана.
— Правда ж, вона гарненька? — запитала Аліса.
У Хлої були червоні вуста, брунатні коси, щасливе обличчя, а її одяг не мав ніякого значення.
— Я ніколи не наважуся! — зітхав Колен. А потім залишив Алісу й пішов запрошувати Хлою. Дівчина глянула на нього, засміялась і поклала йому на плече праву руку. Колен відчув на шиї її холодні пальці. Він зменшив відстань між своїм і Хлоїним тілом з допомогою скорочення правого двоголового м’яза плеча, сигнал надійшов від мозку вздовж пари розважливо вибраних черепних нервів.
Хлоя знову подивилась на Колена. Очі в неї були сині. Вона струснула головою, відкидаючи назад лискучі кручені коси, і рішуче й твердо притулилася скронею до Коленової щоки.
Навколо залягла густа тиша, все інше — і товариство, і світ — стало безвартісним.
Але, як і слід сподіватися, платівка зупинилася. Тільки тоді Колен повернувся до справжньої реальності й помітив, що стеля має просвіти, крізь які зазирають пожильці з верхнього поверху, що підніжжя стін укриває густа облямівка болотних півників, що з отворів, просвердлених тут і там, вириваються струмені барвистого газу і що його приятелька Ізіда стоїть перед ним і пропонує йому тістечка на герцинському тарелі.
— Дякую, Ізідо, — відмовилась Хлоя, струснувши кучерями.
— Дякую, Ізідо, — мовив Колен, беручи невеличкий еклер, що мав два балкони і еркер.
— Ви даремно не взяли, — сказав він Хлої. — Вони дуже смачні.
І одразу ж закашлявся, бо, на лихо, наколовся на їжакову голку, запечену в тістечку.
Хлоя розсміялася, показавши гарненькі зубки.
— Що сталося?
Колен був змушений покинути її і відступити вбік, щоб уволю накашлятись; зрештою йому стало легше. Надійшла Хлоя з двома келишками.
— Випийте, — запропонувала вона, — це вас покріпить.