— Попри велику складність ваших зворотів, — сказав Колен, — я гадаю, Ніколя, що тут і справді є тільки одна можливість. Але ж ви знаєте, що закоханий обертається на дурня. Ось чому я й не казав Шикові, що давно вже думаю про це саме.
Ніколя подався на кухню.
— Цей хлопець неоціненний, — похвалив Ніколя Колен.
— Атож, — погодився Шик, — у куховарстві він тямить.
Друзі випили ще сотерну. Повернувся Ніколя, несучи чималенький торт.
— Це додатковий десерт, — пояснив він.
Колен узяв ножа й зупинився, не зважившись розтинати незайману поверхню:
— Він дуже гарний. Слід трохи зачекати.
— Чекання, — проголосив Шик, — то прелюдія в мінорних тонах.
— Що тебе напоумило це сказати? — запитав Колен. Потім узяв Шиків келих і наповнив його золотавим вином, густим і рухливим, мов важкий ефір.
— Не знаю, — признався Шик. — Ця думка несподівана.
— Покуштуй його, — припросив Колен.
Друзі разом спорожнили келишки.
— Щось неймовірне! — вигукнув Шик, а його очі спалахнули миготливими червоними вогниками. Колен схопився руками за груди.
— Нема нічого кращого, — говорив Колен. — Воно не схоже на жодну відому марку.
— Це не має ніякої ваги, — заперечив Шик. — Ти тим паче ні на кого не схожий.
— Я певен, — почав Колен, — що коли випити достатню кількість цього вина, Хлоя зразу прийде.
— Це ще не доведене! — кинув Шик.
— Ти мене провокуєш! — гукнув Колен, простягаючи келих.
Шик наповнив обидва келихи.
— Зачекай! — мовив Колен. Він загасив плафон і невеличку лампу, що освітлювала стіл. Тільки в кутку світився зелений вогник лампадки біля шотландської ікони, що перед нею Колен звичайно поринав у медитації.
— Ох! — зойкнув Шик.
У кришталевому келишку вино засвітилося мінливим фосфоричним блиском, немов породженим міріадами світляних різнобарвних цяток.
— Пий! — наказав Колен.
Друзі випили. Тепер засвітились і їхні вуста. Колен знову запалив світло. Він, здається, вагався, сідати йому чи ні.
— Одна пляшка — ще не пиятика, — виснував він. — Гадаю, її можна допити.
— А що, як розрізати торт? — запропонував Шик.
Колен схопив срібного ножа і став вимальовувати спіраль на гладенькій тортовій білості. Раптом він зупинився і здивовано поглянув на свій витвір.
— Зараз я спробую одну річ, — сказав Колен. Він узяв листок падуба з букета на столі, другою рукою схопив торт. Миттю крутнувши його на кінчику пальця, вставив у спіраль гострий листочок падуба. — А тепер слухай!
Шик слухав. То була «Хлоя» в аранжуванні Дюка Еллінгтона.
Шик подивився на Колена: той побілів мов крейда. Шик забрав ножа з Коленових рук і рішуче вгородив його в торт. Торт розпався на дві половини, а всередині лежали нова Партрова стаття для Шика і записка про побачення з Хлоєю для Колена.
13
Колен, стоячи на розі майдану, чекав Хлою. Майдан був круглий, на ньому стояла церква, ходили голуби, журився сквер, сумували лави, а по шосе сновигали машини й автобуси. Сонце теж чекало на Хлою, але могло розважатися: створювало затінок, в закутках сприяло проростанню дикої квасольки, розчиняло віконниці і присоромлювало ліхтар, що його не вимикнув несумлінний електрик.
Колен торсав краї рукавичок і готував свою першу фразу. Фраза змінювалась дедалі швидше, бо час побачення наближався. Він не знав, як йому повестися з Хлоєю. Може, запросити її до чайного салону, але ж тамтешня атмосфера здебільшого вкрай гнітюча, ненажерливі сорокарічні дами наминають по сім тістечок з кремом і відставляють мізинця, Коленові те не до вподоби. Ненажерливість він прощав лише чоловікам, саме в них вона набуває свого сенсу, водночас не позбавляючи їх природної гідності. І не в кіно, на це вона не погодиться. Не на депутатодром, цього вона не любить. Не на телячі перегони, вона злякається. Не в шпиталь Людовіка Святого, туди не пустять. І не в Луврський музей, там за ассірійськими херувимами причаїлися сатири. І не на вокзал Сен-Лазар, там самі багажні візки і жодного потяга.
— Добридень!
Хлоя прийшла ззаду. Колен став швиденько стягати рукавичку, заплутався, смикнув, щосили вдарив себе кулаком по носі, зойкнув і потис дівчині руку. Хлоя сміялася:
— Ви, здається, неабияк збентежені!
Хлоя була вдягнена в довгошерсте хутряне манто такої ж барви, як і її коси, шапочку — теж хутряну — і невеличкі короткі чобітки з хутряною оторочкою.