14
Темно-зелена лава видавалася трохи вологою. Хай там що, цією алеєю ходили не дуже часто, тож закохані почувалися затишно.
— Ви не змерзли? — запитав Колен.
— Ні, хмаринка не дає, — відповіла Хлоя. — Проте… я однаково присунуся до вас.
— Ох! — зойкнув Колен, почервонівши. Він збентежився і зніяковів. Обійняв Хлою за стан, її шапочка зсунулась і біля Коленових уст опинилась хвиля лискучого волосся.
— Мені так добре з вами, — проказав Колен.
Хлоя не казала нічого, її віддих ставав дедалі швидший і непомітно ближчав. Колен говорив їй майже на вухо.
— Ви не знудились? — поцікавився він.
Хлоя похитала головою, що ні, і Колен, скориставшись моментом, нахилився до неї ще ближче.
— Я, — говорив він їй у саме вухо, і цієї миті, немов випадково, Хлоя повернула голову й Колен поцілував її в губи. Поцілунок був не дуже довгий, зате потім вони надолужили. Колен ткнувся обличчям у Хлоїні коси і вони довго сиділи, не мовлячи й слова.
15
— Алісо, як добре, що ви прийшли, — зрадів Колен. — Проте з дівчат будете тільки ви.
— Дарма, — мовила Аліса, — Шик не заперечує.
Шик потвердив. Та якщо по щирості. Алісин голос був не дуже веселий.
— Хлої зараз нема в Парижі, — розповідав Колен. — Вона на три тижні поїхала з батьками на південь.
— Ох, — поспівчував Шик, — ти, певне, дуже нещасний.
— Та я ще ніколи не був такий щасливий, як тепер, — закричав Колен. — Я хочу оголосити вам про свої заручини з Хлоєю…
— Вітаю тебе, — понуро мовив Шик, намагаючись не дивитись на Алісу.
— Що з вами сталося? — запитав Колен. — Здається мені, у вас не все гаразд.
— Нічого не сталося, — мовила Аліса. — Просто Шик — йолоп.
— Ні, — не погодився Шик. — Колене, не слухай її. Нічого не сталося.
— Ви кажете одне, а проте згоди між вами немає, — виснував Колен, — отже, хтось із вас бреше або ж ви обоє брешете. Заходьте, зараз буде обід.
Колен і гості перейшли до їдальні.
— Сідайте, Алісо, — запрошував Колен. — Сідайте поруч зі мною і кажіть, що, зрештою, сталося.
— Шик — йолоп, — почала Аліса. — Він каже, ніби не має права тримати мене біля себе, бо в нього нема грошей, щоб забезпечити мені нормальне життя, і йому соромно, що він не побрався зі мною.
— Я негідник, — погодився Шик.
— Не знаю, що вам і казати, — розгубився Колен. Адже він був такий щасливий, що пересвари Шика та Аліси завдавали йому неймовірних страждань.
— Тут, власне, йдеться не про гроші, — мовив Шик. — Просто Алісині батьки нізащо не погодяться на моє одруження з нею і матимуть цілковиту слушність. Це історія, подібна до тієї, що її можна знайти в одній з Партрових книжок.
— То дуже цікава книжка, — докинула Аліса. — Колене, хіба ви не читали її?
— Так ось ви які, — вирік Колен. — Я певен, що всі ваші гроші й далі йдуть на Партра.
Шик і Аліса похнюпили носи.
— Це моя провина, — зізнався Шик. — Аліса на Партра більше нічого не витрачає. Відколи живе зі мною, вона майже не цікавиться ним.
У Шиковому голосі вчувався докір.
— Я люблю тебе дужче, ніж Партра, — мало не плачучи, проказала Аліса.
— Ти дуже славна, — казав далі Шик. — Я не вартий тебе. Це моя вада — збирати Партрові твори, і, на лихо, простий інженер не може собі дозволити скупити геть усе.
— Я у відчаї, — зажурився Колен. — Мені б дуже хотілося, щоб у вас усе було добре. Ану відгорніть свої серветки.
Під Шиковою серветкою в оправі з блощичної шкіри лежав томик «Блювоти», а під Алісиною серветкою — масивна золота обручка у формі нудоти.
— Ох! — нетямилася в захваті Аліса, обійняла Колена за шию й поцілувала його.
— Хлопець ти, бачу, хоч куди, — мовив Шик. — Не знаю, як і віддячити тобі, окрім того, тобі ж відомо, що я не можу дати тобі навзаєм те, що мені хотілося б.
Колен немов ожив. Та й Аліса цього вечора була напрочуд гарна.
— Якими парфумами ви користуєтесь? — запитав він. — Хлоя напахчується орхідейною квінтесенцією.
— У мене нема парфумів, — відказала Аліса.
— Це її природний запах, — докинув Шик.
— Дивовижно! — вигукнув Колен. — Ви пахнете лісом, де жебонить струмочок і граються кроленята.
— Розкажіть нам про Хлою! — попросила підлещена Аліса. Ніколя приніс перекуски.
— Добридень, Ніколя, — привітала його Аліса. — Як ся маєш?
— Чудово, — відповів Ніколя, ставлячи тацю на стіл.
— Ти мене не цілуєш? — здивувалась Аліса.
— Не соромтеся, Ніколя, — проказав Колен. — Для мене навіть було б величезною втіхою, якби ви пообідали з нами.