— Авжеж! — кивнула Аліса. — Пообідай із нами.
— Пан вправили мене в надзвичайне збентеження, — відповів Ніколя. — Я не можу сісти за стіл у таких лахах.
— Гаразд, Ніколя, — мовив Колен. — Ідіть переодягніться. якщо хочете, але я наказую вам пообідати з нами.
— Дякую панові, — схилив голову Ніколя. — Я зараз перевберуся.
Ніколя поставив тацю на стіл і вийшов.
— Ну? — спитала Аліса. — Хлоя?
— Пригощайтеся, — частував Колен. — Я не знаю, що це, але воно має бути смачним.
— Не муч нас! — благав Шик.
— Через місяць я одружуся з Хлоєю, — оголосив Колен. — І як би мені хотілося, щоб це сталося завтра!
— Ох! — засумувала Аліса. — Вам щастить.
Колен засоромився з власного багатства.
— Слухай, Шику, — запитав він раптом, — хочеш, я дам тобі гроші?
Аліса розчулено дивилася на Колена. Він був такий шляхетний, що можна було побачити, як у жилах його рук рухаються блакитні й бузкові думки.
— Я не думаю, що це якось зарадить, — засумнівався Шик.
— Ти зміг би побратися з Алісою, — переконував Колен.
— Того не хочуть її батьки, — відповів Шик. — А я не хочу, щоб вона розсварилася з ними. Вона така ще юна…
— Я не така вже юна, — відповіла Аліса, випростуючись на лаві, щоб можна було краще оцінити її знадливі груди.
— Він мав на увазі не це, — урвав її Колен. — Послухай, Шику, в мене є сто тисяч фальшонів, я дам тобі четвертину і ти зможеш спокійно жити. На роботу ти й далі ходитимеш, а цієї суми тобі вистачить.
— Повік тобі дякуватиму! — розчулився Шик.
— Не дякуй мені, — сказав Колен. — Адже мене цікавить не щастя всього людства, а щастя кожної окремої людини.
Від порога пролунав дзвінок.
— Я піду відчиню, — сказала Аліса. — Я ж тут наймолодша, ви самі мені щойно дорікали.
Аліса підвелась і її ноги стиха зачовгали на м’якому килимі.
То прийшов Ніколя, що спустився затильними сходами. Тепер він убрався в пальто з цупкого грубого брехливіду з зеленими і бежевими шевронами й у фетровий америцький капелюх екстра-гасу. На руках він мав рукавички з експропрійованої свинячої шкіри, на ногах — міцні черевики з гавіалової шкіри, а коли зняв пальто, постав в усій красі: вельветовому піджаку, де основа була каштанова, а рубчики — наче зі слонівки, і зеленаво-синіх штанах із закотами на п’ять пальців, іще й на великий.
— Ох! — аж засяяла Аліса. — Який ти чепурун!
— Як ся маєш, небого? Така ж гарна, як завжди? — спитав Ніколя, погладивши їй груди і сідниці.
— Ходи до столу, — запросила Аліса.
— Добридень, друзі, — привітався Ніколя, ступаючи до кімнати.
— Нарешті! — зрадів Колен. — Ви навчилися по-людськи розмовляти.
— Атож, — кивнув Ніколя, — я теж можу. А скажи мені, — провадив він далі, — що, як ми всі четверо будемо на «ти»?
— Згода, — відповів Колен. — Сідай.
Ніколя сів навпроти Шика.
— Бери пригощайся, — подав голос Шик.
— Хлопці, — звернувся до друзів Колен, — ви б хотіли бути моїми весільними боярами?
— Авжеж, — погодився Ніколя. — Тільки не спаруй нас із якимись бридулями, гаразд? Адже цю штуку здавна утинають.
— Я думаю попросити за дружок Алісу та Ізіду, — говорив Колен, а за весільних педерастів — братів Демаре.
— Згода! — викрикнув Шик.
— Алісо, — знову заговорив Ніколя, — сходи на кухню і принеси страву, що стоїть у печі. Вона тепер, певне, вже готова.
Аліса виконала настанови Ніколя й принесла важкий срібний таріль. Коли Шик підняв кришку, вони побачили на тарелі дві різьблені фігурки з гусячої печінки, що зображували Колена в жакеті і Хлою у весільній сукні. Довкола них можна було прочитати дату шлюбу, а в кутку виднів напис: «Ніколя».
16
Колен побіг по вулиці.
«Весілля буде дуже гарне… Завтра, завтра вранці. Прийдуть усі мої друзі…»
Вулиця вела до Хлої.
«Хлоє, які у вас ніжні губи. Ваша шкіра — мов стиглий плід. Ваші очі такі прекрасні, а ваше тіло обпікає мене вогнем…»
Вулицею котилися скляні кулі, за ними бігли діти.
«Я цілуватиму вас довгі місяці й ніколи не зможу насититися. Навіть якщо місяців буде більше, ніж днів у році, мені їх однаково не стане, щоб розцілувати вас усю — ваші руки, ваші коси, очі, шию…»
Пройшло трійко дівчаток: вони виспівували круглу пісню до хороводу і водили його трикутником.
«Хлоє, я хотів би пригорнути вас до самого серця, обійняти вас обома руками, відчути на шиї сплети ваших рук, а на плечі — вашу голову, пахощі кіс, хочу пестити вашу тремтливу шкіру, вдихати чарівний аромат вашого тіла».