Усі троє зупинилися під хорами. Свяченик намацав невеличкі дверцята, заховані в одній з колон, що підтримували склепіння, і відчинив їх. Один по одному вони піднялись вузькими сходами у формі Архімедової спіралі. З гори сіялось тьмяне світло.
Зробивши двадцять чотири оберти, вони зупинились перепочити.
— Ох і тяжко! — зітхнув Свяченик.
Псаромник, що стояв найнижче, потвердив, а Пиякон, затиснутий між двома вогнями, був змушений погодитись із ними.
— Ще два з половиною оберти, — потішив Свяченик.
Вони вийшли на хори навпроти вівтаря на висоті ста метрів від підлоги, і звідти вівтар ледве мрів у тумані. Хмари без усяких перешкод запливали до церкви й пливли по нефу сірими бахматими клаптями.
— Погода буде гарна, — сказав Пиякон, вдихаючи запах хмар. — Чебрецем пахнуть.
— І трохи волошками, — додав Псаромник, — їх теж чути.
— Сподіваюсь, церемонія відбудеться на славу! — мовив Свяченик.
Усі троє опустили коробки й почали розвішувати на стільцях для музик усілякі прикраси. Псаромник виймав їх, здував з них порох і передавав Пияконові та Свяченикові.
Колони над ними й далі тяглись угору і, здавалось, з’єднуються десь у високості. Гарне жовтаво-біле масивне каміння, пещене лагідним денним світлом, повсюди розсівало спокійне світіння. Вгорі воно видавалось зеленаво-синім.
— Слід начистити мікрофони, — сказав Свяченик Псаромникові.
— Я виймаю вже останню прикрасу, — крикнув Псаромник, — і зараз до них візьмуся!
Він витяг із торбинки червону сукнянку і почав ретельно натирати підставку першого мікрофона. Мікрофонів було чотири, в один ряд перед стільцями для оркестрантів, і були вони налаштовані таким чином, що кожній мелодії відповідало бамкання дзвонів за стінами церкви; проте всередині чулася лише музика.
— Йосипе, швидше! — підганяв Свяченик. — Ми з Еманюелем уже закінчили.
— Зачекайте мене, — благав Псаромник. — Згляньтеся, мені потрібно ще п’ять хвилин!
Пиякон і Свяченик закрили коробки на оздоби й поставили їх у закутку хорів, щоб забрати після весілля.
— Я вже готовий! — крикнув Псаромник.
Усі троє застебнули ремені парашутів і граційно стрибнули в безодню. Затріпотів шовк, розкрилися три великі барвисті квітки, і свята трійця без жодних перешкод опустилася на гладенькі плити нефа.
19
— Гарна я тобі?
Хлоя задивлялася на себе, схилившись над акваріумом зі срібним пісочком на дні, де у воді, нічого не боячись, вигравала червона рибка. На Хлоїному плечі сиділа чорновуса сіренька мишка, терла лапками свого писочка й дивилася на мінливі відблиски.
Хлоя натягла панчохи, тоненькі, мов дим з кадила, що барвою добре пасували і до її білого тіла, і до білих шкіряних туфликів на високих підборах. Решта її тіла була оголена, тільки на руці висів важкий браслет із синього золота, від чого тендітний зап’ясток видавався ще тоншим.
— Як ти гадаєш, мені вже зодягатися?
Мишка ковзнула вздовж круглої Хлоїної шиї й зіперлась на одну з її грудей. Тваринка дивилась на неї знизу і, здавалося, відповідала ствердно.
— Тоді я пускаю тебе на землю, — сказала Хлоя. — Ти ж знаєш, що сьогодні ввечері ти повернешся до Колена. Йди попрощайся з усіма тутешніми мишками!
Хлоя посадила мишку на килим, визирнула у вікно, знов опустила завісу й підійшла до ліжка. На ньому лежала, вже розправлена, її біла сукня та дві сукні барви прозорої води для Ізіди й Аліси.
— Ви вже готові?
У ванній кімнаті Аліса допомагала Ізіді робити зачіску. Дівчата теж уже натягли панчохи й озулися.
— Щось ніхто з нас не квапиться, ні ви, ні я! — сказала Хлоя, вдаючи суворість. — Ви хоч знаєте, діти мої, що я сьогодні виходжу заміж?
— Залишилась одна година! — вигукнула Аліса.
— Устигнемо, — докинула Ізіда. — Адже ти вже зачесана!
Хлоя сміялась, трусячи крученими косами. Кімната наповнилася парою, стало душно, й Алісина спинка видавалась такою знадливою, що Хлоя виставила долоні й ніжно погладила її. Ізіда, сидячи перед дзеркалом, слухняно крутила головою, корячись точним Алісиним рухам.
— Мені лоскотно! — засміялась Аліса.
Хлоя гладила саме ті місця, що бояться лоскоту — ребра і боки до самих стегон. Тепла Алісина шкіра здригалася від доторків.
— Ти мені не дасиш зачесатися, — дорікнула Ізіда, що, збавляючи час, опоряджувала нігті.
— Які ви гарні обидві, — захоплювалася Хлоя. — Який жаль, що вам не можна піти просто так, мені б більше подобалось, якби ви зостались у самих панчохах і туфлях.