Чимало слухачів непритомніли внаслідок внутрішньо-маткового збудження, що траплялося здебільшого в жіночої публіки, а зі свого місця Аліса, Ізіда й Шик виразно чули переривчастий віддих двадцяти чотирьох чоловік, що пробралися під сцену і навпомацки розляглись, аби займати менше місця.
— Ти пригадуєш? — запитала Аліса, з ніжністю дивлячись на Шика.
— Певне, ми отам познайомились, — мовив Шик, нахиляючись до Аліси і розчулено цілуючи її.
— Ви були там унизу? — запитала Ізіда.
— Так, — сказала Аліса, — там дуже приємно.
— Та вже ж, — мовила Ізіда. — Шику, що це?
Шик заходився відкривати великий чорний ящик, що стояв біля нього.
— Це звукозаписувач, — пояснив він. — Я купив його заздалегідь, знаючи, що відбудеться лекція.
— Ого! — здивувалась Аліса. — Яка чудова ідея! Коли так, то можна й не слухати!
— Атож, — кивнув Шик. — Зате, повернувшись додому, можна, коли заманеться, слухали всеньку ніч, тільки варто остерігатися, аби не затерти платівку. Я спершу виготовлю копію, а може, й звернуся до фірми «Господарів окрик», щоб вона випустила для мене комерційний тираж.
— Напевне, це вам дорого обходиться, — обізвалась Ізіда.
— Ет! — відмахнувся Шик. — Це не має жодного значення!..
Аліса зітхнула. Зітхання була таке легеньке, що тільки вона й чула його, а може, не чула й вона.
— Ось воно! — гукнув Шик. — Починається. Я поставив свій мікрофон на столі, біля мікрофонів офіційного радіо, вони його не помітять.
Жан Соль заговорив. Спершу чулося тільки клацання затворів. Фотографи, газетярі й кінорепортери всім серцем віддалися цій роботі. Та ось один з них після віддачі свого апарата впав на підлогу і зчинилася страшенна веремія. Розлютившись, колеги несамовито копали бідолаху ногами і засипали його порошковим магнієм. На превелику втіху товариства, він зник у сліпучому спаласі, а решту кореспондентів поліцаї забрали до в’язниці.
— Чудово! — нетямився з захвату Шик. — Тепер лише я матиму запис.
Публіка, що досі була майже спокійна, потроху шаленіла, шквалами вигуків і оплесків після кожного вимовленого слова виявляючи своє захоплення Партром, через що було дуже важко бодай щось второпати, про що говорилося.
— Навіть не намагайтеся второпати, — порадив Шик. — Ми потім послухаємо запис.
— Надто коли тут нічого не чути, — дорікнула Ізіда. — Він пищить наче мишка. А від Хлої є якісь вістки?
— Я отримала від неї листа, — сказала Аліса.
— Вони вже доїхали?
— Так, їм пощастило виїхати, але вони хочуть вернутися раніше, бо Хлоя не дуже добре почувається, — відповіла Аліса.
— А Ніколя? — запитала Ізіда.
— У нього все гаразд. Хлоя написала мені, що він страшенно нечемно поводиться з усіма доньками господарів готелів, у яких вони зупиняються.
— Ніколя — хлопець чудовий, — мовила Ізіда. — Я часом запитую себе, чому він куховар.
— Атож, — притакнув Шик, — дуже дивно.
— Питаєте чого? Гадаю, краще вже куховарити, ніж збирати Партра, — сказала Аліса, вщипнувши Шика за вухо.
— А яка в Хлої хвороба? — поцікавилась Ізіда. — Може, вона скоро й одужає?
— Вона мені не каже, що в неї, — зітхнула Аліса. — В неї в грудях болить.
— Хлоя така гарна. Я навіть уявити не можу, що вона хвора, — проказала Ізіда.
— Ох! — шепнув Шик. — Подивіться!
Одна частина заскленої стелі подалась угору і з отвору повисувались людські голови. То сміливі Партрові шанувальники видерлись аж на стелю і здійснили ту делікатну операцію. За ними товклися ще й інші, пхаючи їх наперед, і ті перші судомно хапалися за край отвору.
— Молодці, — похвалив їх Шик. — Лекція просто видатна!
Партр підвівся і почав показувати публіці муляжі блювотини. Найгарніший — сире яблуко з червоним вином — здобув щире і галасливе схвалення, тож Ізіда, Аліса й Шик, сидячи за лаштунками, вже не чули одне одного.
— Нарешті, хоч трохи стихло, — мовила Ізіда. — Коли ж вони приїдуть?
— Завтра або післязавтра, — відказала Аліса.
— Як давно ми не бачили їх! — вигукнула Ізіда.
— Так, — подтвердила Аліса, — відколи вони побралися.
— А яке славне в них весілля було! — сказала Ізіда.
— Ще б пак! — кивнула Аліса. — Саме того вечора Ніколя проводжав тебе…
На щастя, геть уся стеля обвалилася, тож Ізіді не довелося докладно обговорювати подробиці того вечора. Знялась густа курява. Серед уламків ворушились якісь біляві постаті, заточувались і падали, задушені важкою хмарою, що нависла над руїнами. Партр замовк і зареготав від щирого серця, ляскаючи себе по стегнах, радіючи, що в цій несподіваній пригоді заангажовано таку силу людей. Проте наковтався пилюки й зайшовся несамовитим кашлем.