Шик, тремтячи від збудження, повернув ручки на своєму записувачі. З апарата вискочив потужний зелений спалах, що шаснув над підлогою і сховався в паркетній шпарині. За ним гайнув другий, третій, і Шик вимкнув струм саме тоді, коли з мотора мала вилізти огидна багатоніжка.
— Що ж я роблю? — спитав себе Шик. — Таж апарат зламався, у мікрофон набилося пилюки.
Тим часом пандемоніум у залі досяг кульмінації. Партр дочитав останній аркуш і заходився дудлити воду просто з карафки, бо вже збирався йти. І Шик раптом наважився:
— Я запропоную йому вийти тут. Ідіть уперед, я дожену вас.
29
Опинившись у коридорі, Ніколя зупинився. Обидва сонця світили чомусь не так яскраво, як давніше. Жовті керамічні плитки ніби зчорніли й затуманились, промені замість відскакувати металевими крапельками розпливалися по підлозі невеликими ледачими калюжами. Стіни, де-не-де покриті імлистою пліснявою, вже не випромінювали колись рівного сяєва.
Мишки ніби й не переймалися тією зміною, але вражало, що чорновуса мишка вкрай пригнічена. Ніколя подумав, що вона шкодує за перерваною подорожжю і тужить за набутими в дорозі і вже втраченими приятелями.
— Ти невдоволена? — запитав Ніколя.
Мишка з огидою скривилась і показала на стіни.
— Так, — мовив Ніколя, — цього не було. Раніше все сяяло. Навіть не знаю, що сталося…
Мишка ніби замислилася на хвильку, потім похитала головою й безпорадно розвела лапками.
— Я тим паче, — признався Ніколя, — нічого не розумію. Навіть коли протирати скло, нічого не змінюється. Мабуть, у повітрі з’явились якісь згубні випари.
Ніколя замислився і теж похитав головою, потім рушив далі. Мишка склала лапки на грудях і, задивившись у далечінь, заходилася жувати, але зненацька сплюнула, відчувши смак жуйки для котів. Отже, продавець наплутав.
У їдальні снідали Хлоя і Колен.
— Ну? — запитав Ніколя. — Тобі вже краще?
— Ти ба, — здивувався Колен, — ти нарешті наважився розмовляти по-людськи?
— Бо я ще не взувся в службові черевики, — пояснив Ніколя.
— Атож, мені краще, — відповіла Хлоя.
Її очі блищали, на щоках пломенів рум’янець, вона щиро раділа, що поверталася додому.
— Вона вже з’їла половину пирога з курчатами, — сказав Колен.
— Це мене тішить, — усміхнувся Ніколя. — Цей пиріг не за рецептом Гуффе.
— Хлоє, що ми сьогодні робимо? — запитав Колен.
— А й справді, — докинув Ніколя, — і коли подавати обід?
— Я б хотіла погуляти з вами обома та Ізідою, Шиком і Алісою, сходити на ковзанку, позаглядати до крамниць, піти на вечірку, — заговорила Хлоя, — купити собі перстень із зеленим самоцвітом.
— Добре, — вклонився Ніколя, — в такому разі я притьмом йду на кухню.
— Ніколя, кухарюй у звичайній одежі, — попросила Хлоя, — ми так менше втомимось. Окрім того, тобі не доведеться ще раз переодягатися.
— Я піду візьму з сейфу трохи фальшонів, — сказав Колен, — а ти, Хлоє, зателефонуй друзям. Сьогодні ми погуляємо на славу.
— Вже телефоную, — відказала Хлоя, підвівшись і поспішаючи до телефону. Зняла трубку й завила совою, попередивши в такий спосіб, що розмовлятиме з Шиком.
Ніколя прибрав зі столу, натиснувши на невеликий важіль: брудний посуд поїхав на кухню по широкій пневматичній трубі, схованій під килимом. Ніколя вийшов і знову зупинився в коридорі.
Мишка, ставши на задні лапки, чистила передніми потьмянілі кахлі. Там, де вона потерла, плитка знову блищала.
— Отакої, ти таки спромоглася! — похвалив Ніколя. — Дивовижно!
Мишка захекалася, зупинилась і показала Ніколя обдерті й закривавлені лапки.
— Ох, ти постирала лапки! — забідкався Ніколя. — В такому разі облиш. Світла тут і так вистачає. Ходімо, я подбаю про тебе.
Ніколя поклав мишку до нагрудної кишені, а вона, насилу переводячи дух, напівзаплющивши очі, виставила назовні свої бідолашні знівечені лапки.
Щось мугикаючи, Колен швидко покрутив ручки замків свого сейфа з фальшонами. Протягом останніх днів він уже менше потерпав за Хлою і почував, що його серце як помаранча. Сейф був із білого мармуру, інкрустований слоновою кісткою, ручки — з чорно-зеленого аметисту. Рівень показував шістдесят тисяч фальшонів.
Віко піднялося, клацнули добре змащені механізми, і Коленова усмішка зникла. Рівень, досі зупинений з невідь-якої причини, хитнувсь і вказав на позначку тридцять п’ять тисяч фальшонів. Колен засунув руку до сейфу і притьмом перевірив достеменність останньої цифри. Нашвидку порахувавши в голові, визнав її правдивість. Зі ста тисяч фальшонів двадцять п’ять він дав Шикові на весілля з Алісою, п’ятнадцять за машину, п’ять тисяч на церемонію, решта грошей пішла на всілякий дріб’язок. Обрахунки трохи потішили його.