— Ніколя, Ізіда, певне, зрадіє, побачивши тебе, — сказав Колен.
— Чого б це? — вразився Ніколя.
— Не знаю…
Всі троє завернули на вулицю Сіднея Бечета, відтак прибувши куди слід. Перед дверима гойдалася консьєржка у механічному гойданому фотелі, мотор якого оглушливо чмихав у ритмі польки. Модель була дуже стара.
Двері відчинила Ізіда. Шик та Аліса вже прийшли. Вбрана в червону сукню Ізіда всміхнулася Ніколя. Поцілувала Хлою і з хвилину ввесь гурт цілувався одне з одним.
— Хлоє, в тебе чудовий вигляд, — сказала Ізіда. — А я гадала, ніби ти хвора. Тепер я заспокоїлась.
— Мені стало краще, — обізвалася Хлоя, — Ніколя й Колен дуже добре дбали про мене.
— Як ваші кузини? — запитав Ніколя.
Ізіда почервоніла по самі вуха.
— Вони мало не кожного дня питали, чи є від вас новини.
— То чарівні дівчата, — мовив Ніколя, ледь відвертаючись, але ви рішучіші.
— Так, — опустила очі Ізіда.
— Ну, як подорож? — запитав Шик.
— Чудово, — відповів Колен. — Дорога спочатку була кепська, але потім усе владналося.
— Окрім снігу, — озвалася Хлоя. — Він дуже… — і піднесла руку до грудей.
— Куди ж ми підемо? — запитала Аліса.
— Я можу, коли ваша ласка, кількома словами переказати вам Партрову лекцію, — запропонував Шик.
— Ти багато його накупив, відколи ми поїхали? — поцікавився Колен.
— Ет! Мало! — відповів Шик.
— А як твоя робота?
— Ет! Помаленьку! — скривився Шик. — Там є чолов’яга, що заступає мене, коли я не можу вийти.
— Він це робить за так? — запитав Колен.
— Ет! Майже! — заквапився відповісти Шик. — Може, підемо зразу на ковзанку?
— Ні, ми підемо до крамниць, — мовила Хлоя. — Та якщо чоловікам кортить на ковзанку…
— Слушно, — погодився Колен.
— Я піду з жінками до крамниць, — докинув Ніколя. — Мені треба дещо купити.
— Отак буде добре, — схвалила пропозицію Ізіда. — Тільки хутчіш, щоб устигти й на ковзанку.
31
Колен і Шик ковзались уже цілу годину і на кризі ставало дедалі більше люду. Щоразу ті самі дівчата, ті самі хлопці, завжди хтось падає і виходять прибиральники із скребками. Служник крутить на програвачі ту ж таки пісню, що її завсідники вже кілька тижнів як вивчили напам’ять. Зараз він переверне платівку, цього чекала вся публіка, бо зрештою кожен вивчив служникові вподобання, аж раптом диск зупинився і в усіх гучномовцях зазвучав глухий голос, — в усіх, окрім одного, що, відбившись від гурту, й далі награвав музику. Голос просив пана Колена підійти до контролера, де на нього чекає телефон.
— У чому річ, що це означає? — розгубився Колен.
Він чимшвидше під’їхав до бортика й перескочив на гумовий килимок, Шик не відставав від нього. Пробіг уздовж бару й уваливсь у контролерову будку, де стояв телефон. Платівкар саме чистив одну з платівок щіткою з вовчака тернистого, зчищаючи задирки, що з’явились під час роботи.
— Алло! — гукнув Колен, хапаючись за трубку, скам’янівши в чеканні.
Шик бачив, як він спершу здивувався, а потім ураз збілів як сніг.
— Щось серйозне? — запитав Шик.
Колен дав йому знак помовчати.
— Іду! — крикнув він у трубку і повісив її.
Стіни будки почали зсуватись, але Колен устиг вийти, перш ніж вони придушили б його; за ним вискочив Шик. Колен біг на ковзанах і його ноги вихилялися на всі боки.
— Мерщій відкрийте мені триста дев’яту кабінку! — гукнув Колен служникові.
— І мені, — додав Шик, — триста одинадцяту.
Хлопець пішов за ними, не дуже поспішаючи.
Колен обернувся, побачив, що той метрів на десять позаду, й зачекав, поки хлопчина наздожене. Розмахнувшись, із дикою силою вдарив його ковзаном по шиї, і хлопцева голова заткнула вентиляційну трубу, що охолоджувала холодильні агрегати; Колен вихопив ключі з руки трупа, що їх той, мовби нічого не сталося, й далі тримав перед собою. Колен відкрив якусь кабінку, запхав туди труп, плюнув на нього й помчав до триста дев’ятої. Шик зачинив позаду двері.
— Що сталося? — запитав він, засапавшись, коли наздогнав Колена.
Колен тим часом уже зняв ковзани і взув черевики.
— Хлоя захворіла.
— Тяжко?
— Не знаю, — відповів Колен. — Вона знепритомніла.
Він уже одягся й побіг.
— Куди ти? — гукнув йому навздогін Шик.
— Додому, — закричав Колен, зникаючи на лунких бетонових сходах.
На протилежному боці ковзанки показалась машинна обслуга: вентиляція вже не працювала і робітники, мало не задушившись, знесилено попадали край доріжки.
Приголомшений Шик, тримаючи ковзана в руках, непевно дивився туди, де зник Колен.