— Ніколя, — запитав Колен, — а чому ви завжди вживаєте збірного іменника?
— Пан, безперечно, зауважить, — сказав Ніколя, — що «служник» — слово цілком нейтральне, а слово «служниця» набирає певного непристойного звучання.
— Маєте слушність, Ніколя. Як ви гадаєте, я зустріну сьогодні душу-посестру?.. Мені б хотілося натрапити на душу такого типу, як у вашої небоги…
— Панові не годиться думати про мою небогу, — зауважив Ніколя, — оскільки нещодавні події показали, що добродій Шик першим зробив свій вибір.
— Але, Ніколя, — зітхнув Колен, — мені так хочеться закохатись…
З носика чайника вихопилась струминка пари, і Ніколя пішов відчиняти двері. Консьєрж подав йому два листи.
— Що, листоноша був? — запитав Колен.
— Перепрошую, пане, — мовив Ніколя, — але обидва листи мені. Пан чекає новин?
— Я хотів би, щоб мені написала якась дівчина, — відповів Колен. — Я б її дуже кохав.
— Зараз якраз опівдні, — зауважив Ніколя, — і пан, може, поснідає? Є посічений бичачий хвіст і чашка запашного пуншу, а також грінки з анчоусами.
— Ніколя, чому Шик відмовляється прийти до мене на обід разом із вашою небогою, якщо я не запрошу четвертого учасника — якусь дівчину?
— Нехай пан мені вибачать, — проказав Ніколя, — але я б учинив так само. Адже пан вочевидь дуже привабливі.
— Ніколя, — мовив Колен, — якщо цього вечора я не закохаюся по-справжньому, то… то збиратиму твори герцогині де Бувоар, щоб дошкулити своєму приятелеві Шикові.
10
«Я хотів би закохатися, — казав собі подумки Колен. — Ти хотів би закохатися. Він хотів би idem (закохатися). Ми, ви хотіли б також. Вони так само хотіли б закохатися…»
Колен зав’язував краватку перед дзеркалом у ванній кімнаті.
«Залишилось одягти курточку і пальто, нашийну хустку, рукавичку праву і рукавичку ліву. І ніякого капелюха, аби не зім’яти зачіски».
— А ти що тут робиш?
Колен звертався до сірої чорновусої мишки, що вочевидь залізла куди не слід і стояла в склянці з зубною щіточкою, зіпершись на її край і нібито замислившись.
— Припустімо, — сказав Колен, сідаючи при цьому на край ванни (емалевої, жовтої, прямокутної), щоб бути ближче до мишки, — що я побачу в Знавкоженів свого давнього приятеля Шоза…
Мишка кивнула головою.
— Припустімо, — а чом би й ні? — що в нього є куховарка. Вона була б одягнена в білий джемпер, жовту спідницю і звалася б Ал… Онесім…
Мишка схрестила лапки й начебто здивувалася.
— Це ім’я й справді не дуже гарне, — пояснював Колен, — але ж і ти — мишка і маєш вуса. Отож?
Колен підвівся.
— Уже третя година. Бачиш, я через тебе згаяв час. Шик і… Шик, певне, буде там зарані.
Колен облизав палець і підніс його над головою, майже зразу опустивши вниз. Бо вгорі пекло, ніби в печі.
«Повітря виповнене коханням, — виснував він. — Через те й так гаряче.
Я підводжусь, ти підводишся, він підводиться, ми, ви, вони підводимось, підводитесь, підводяться. Ти вже хочеш вилізти?»
Мишка довела, що нікого не потребує, самостійно вилізши із склянки й відгризши собі шматочок мила у формі льодяника.
— Тільки не позамащуй ним усього, — попередив Колен. — Ну ти й ненажера!
Колен вийшов із ванни, ступив до кімнати, надяг курточку.
«Ніколя, мабуть, пішов. Він, напевне, знає дивовижних дівчат… Кажуть, ніби отейські дівчата йдуть до філософів у служниці і виконують усю чорну роботу».
Колен вийшов і причинив двері.
«Підкладка правого рукава трохи надірвалась. У мене більше нема ізоляційної стрічки… Не біда, цвях заб’ю…»
Двері за Коленом захряснулись так, мов хто ляснув долонею по голій сідниці, і від цього звуку він здригнувся.
«Треба думати про щось інше. Припустімо, я на сходах зламаю собі карк…»
Ясно-бузковий сходовий килимок був вичовганий лише на кожній третій сходинці, бо Колен і справді спускався вистрибом через дві сходинки. Раптом він зашпортнувся за нікельований стрижень, що тримав доріжку, і насилу встиг ухопитися за поручня.
«Це навчить мене не плескати дурниць. Чудово. Я, ти, він — дурень!»
У спині щось боліло. Дійшовши до низу, Колен з’ясував причину і витяг з-за коміра пальта той клятий стрижень.
Двері на вулицю зачинились за ним із звуком, що скидався на поцілунок в оголене плече…
«Що можна побачити на цій вулиці?»
Передусім Колен побачив двох землекопів, що грались у класики. Коли стрибав огрядніший з двох гравців, його черево мов плигало в протилежний бік. За невелике било в них правило червоне пофарбоване розп’яття, якому бракувало Христа.