— Дякую, — зворушився Колен. — Це шампанське?
— Це суміш.
Колен ковтнув чималеньку порцію й захлинувся. Хлоя аж нетямилася з реготу. До них підійшли Шик і Аліса.
— Що з ним сталося? — поцікавився Шик.
— Він не вміє пити!
Аліса поплескала Колена по спині, і здалося, немов залунав балійський гонг. Усі враз припинили танцювати й пішли до столу.
— От і чудово, — мовив Шик. — Нарешті ніхто не заважатиме. А що, як поставити гарну платівку? — підморгнув він Коленові.
— Може, станцюємо навскосяк, — запропонувала Аліса.
Шик став порпатись у купі платівок біля програвача.
— Шику, танцюй зі мною, — сказала йому Аліса.
— Ось зараз, тільки платівку поставлю.
То було буги-вуги.
Хлоя чекала.
— Невже ви зараз затанцюєте навскосяк? — вражено запитав Колен.
— Чом би й ні? — здивувався Шик.
— Не зважайте на них, — сказав Колен Хлої і, легенько нахиливши голову, поцілував її між вушком і плечем. Дівчина здригнулась, проте голову не відсмикнула. Колен тим паче не відводив уст.
Натомість Аліса й Шик чудово витанцьовували навскосяк у негритянському стилі.
Платівка крутилась дуже швидко. Аліса вивільнилась і почала шукати, що ставити далі. Шик повалився на диван. Виявилось, що перед ним стоять Колен і Хлоя. Шик схопив їх за ноги і вони впали біля нього.
— Ну що, голуб’ята, — спитав Шик, — усе гаразд?
Колен сів, а Хлоя затишно вмостилась біля нього.
— Правда, ця дівчина дуже мила? — заговорив знову Шик.
Хлоя всміхнулася. Колен промовчав, але обняв Хлою за плечі і знічев’я став гратися першим гудзиком її сукні, що розстібалася спереду.
Підійшла Аліса.
— Шику, посунься, я хочу сісти між Коленом і тобою.
Аліса дуже вдало вибрала платівку. То була «Хлоя» в аранжуванні Дюка Еллінгтона. Колен покусував Хлоїні коси біла вушка й бурмотів:
— Це стеменно ви.
Перш ніж Хлоя встигла відповісти, всі знову пустилися в танець, урешті усвідомивши, що сідати до столу ще рано.
— Ох, — застогнала Хлоя, — який жаль!
12
— Ти з нею ще зустрінешся? — спитав Шик.
Друзі сиділи перед останнім витвором Ніколя — гарбузом із горіхами.
— Не знаю, — вагався Колен. — Я не знаю, що діяти. Адже, гадаю, ти знаєш, вона дуже добре вихована. Тоді в Ізіди вона випила так багато шампанського…
— Це їй вельми пасувало, — мовив Шик. — Вона дуже мила. Тільки не кривися отак! Ти лишень подумай про те, що я сьогодні знайшов видання Партрової «Проблеми вибору перед нудотою» на рулоні немережаного туалетного паперу…
— А де ти береш такі гроші? — запитав Колен.
Шик спохмурнів.
— Це мені обійшлося дуже дорого, але я вже не можу не купувати. Партр потрібен мені. Адже я збирач. Мені потрібне все, що він пише.
— Але ж він пише без упину, — зауважив Колен. — Партр щотижня публікує принаймні п’ять статей…
— Я це знаю, — буркнув Шик.
Колен наклав йому на тарілку нову порцію гарбуза.
— А як мені побачити Хлою? — спитав він.
Шик подививсь на нього і всміхнувся.
— Таки справді, — погодився він. — Я тобі лише набридаю своїми розповідями про Жана Соля Партра. Звичайно ж, я допоможу тобі. Що мені робити?
— Це жахливо, — бідкався Колен. — Я водночас і в розпачі, і страшенно щасливий. Адже як добре, коли є бажання, пов’язані з такими почуттями.
— Я хотів би, — провадив він далі, — лежати на припаленій сонцем траві, коли яскраве проміння висушило землю і трава пожовкла, немов солома, в траві тлуми всіляких кузьок, де-не-де сухий мох. Лежати долічерева й дивитись.
І нехай там буде старезний мур і покручені дрібнолисті дерева. Це було б великим щастям.
— Плюс Хлоя, — додав Шик.
— Авжеж, звичайно, і Хлоя, — погодився Колен. — Не так вона сама, як ідея Хлої.
З хвилину друзі помовчали. Цим і скористалася карафа, видавши кришталевий звук, що відбився від стін кімнати.
— Випий трохи сотерну, — запропонував Колен.
— Так, дякую, — відказав Шик.
Ніколя приніс наступну страву — ананасові скибки в помаранчевому кремі.
— Дякую, Ніколя, — мовив Колен. — Як ви гадаєте, що мені зробити, аби знову побачитись із дівчиною, в яку я закоханий.
— Ох, пане, — збентежився Ніколя, — таке й справді трапляється, але я мушу признатися, що зі мною цього не траплялося ніколи…
— Очевидячки, — мовив Шик. — Ви збудовані наче Джонні Вайсмюллер. Але така статура — це виняток.
— Дякую панові за оцінку, що зворушила мене до самого серця, — сказав Ніколя. — Я раджу панові, — провадив він далі, звертаючись до Колена, — спробувати через особу, в якої пан зустрівся з людиною, що її, як на нього, йому тепер бракує, дістати певну інформацію про звички і знайомства тієї людини.