— Що бачиш? — наполягав Колен. — Адже не ти один маєш клопіт з грішми.
— Воно то так, — схилив голову Шик.
— Ну, кажи, — заохочував Колен.
— Та в мене, — наважився Шик, — залишилось тільки три тисячі двісті фальшонів.
Колен раптом відчув величезну втому. У голові закрутилось щось гостре і безбарвне, стиха плюскочучи, наче море: тіло випросталось на лаві.
— Це неправда, — насилу видушив Колен. Він був знеможений — знеможений так, немов його батогом прогнали на довжелезній дистанції стипл-чейзу. — Це неправда, — повторив він, — ти кпиш із мене…
— Ні, — відповів Шик.
Шик стояв, шкрябаючи нігтем найближчий до нього ріжок столу. Пігулки котились по скляних рурках, чулося тихе торохтіння, а шурхіт паперу в вощаних руках створював ідилію екзотичного ресторану.
— Куди ж ти подів їх? — запитав Колен.
— Я накупив Партра, — відповів Шик. Він понишпорив у кишені. — Ось подивися. Я відкопав її вчора. Хіба це не диво?
То було «Зригування цвіту» в пречудовій сап’яновій оправі з ілюстраціями К’єркегора.
Колен узяв книжку, розгорнув, але сторінок не бачив. Він бачив Алісині очі в день свого весілля, те зачудування і сум, з якими вона дивилася на весільну Хлоїну сукню. Та Шик не міг цього зрозуміти. Він ніколи не сягав так високо.
— І що ж мені казати тобі? — бурмотів Колен. — Отже, ти всі їх витратив?
— Минулого тижня я дістав два його рукописи, — хвалився Шик і голос його тремтів з тамованого збудження. — Окрім того, я вже записав сім його лекцій.
— Так…
— А чого ти мене запитуєш про це? Алісі байдуже, поберуся я з нею чи ні. Вона й так щаслива. Ти ж знаєш, я її щиро кохаю і вона теж надзвичайно любить Партра!
Одну з машин, здається, понесло. Пігулки вискакували градом, а коли вони падали в паперові торбинки, з’являлися фіалкові спалахи.
— Що скоїлось? — захвилювався Колен. — Це небезпечно?
— Не думаю. В усякому разі не стіймо так близько біля нього.
Друзі почули, як десь далеко хряснули двері, і за прилавком раптом показався аптекар.
— Я змусив вас чекати, — вибачився він.
— Дарма, — запевнив його Колен.
— Ні, — наполягав аптекар. — Я гаявся навмисне, прагнув надати собі більшої ваги.
— Одну з ваших машин, мабуть, понесло, — підказав аптекареві Колен.
— А! — вигукнув аптекар. Він схилився, взяв під прилавком карабін, спокійно підніс до плеча і вистрелив. Машина підскочила і впала, спустивши дух.
— Це пусте, — пояснив аптекар. — Кролик іноді перемагає сталь, і тоді його слід пристрелювати. — Він підняв машину, натис на нижній кожух, щоб вона видавила сечу, і повісив на цвях. — Ось ваші ліки, — провадив далі аптекар, дістаючи з кишені коробочку. — Будьте обережні, вони дуже активні. Не передозовуйте.
— Ох! — зойкнув Колен. — І, як ви гадаєте, проти чого вони?
— Я вам не можу сказати, — відповів аптекар. Довгою рукою з покривленими нігтями він став чухати свою сиву розпатлану голову. — Спектр їхньої дії дуже широкий, — закінчив він. — Але звичайна рослина опирається їм не дуже довго.
— Ох! — знову зойкнув Колен. — Скільки я вам винен?
— Ліки дуже дорогі, — споважнів аптекар. — Вам краще прибити мене й піти не заплативши.
— Ох! Я для цього дуже втомлений…
— Тоді два фальшони, — мовив аптекар.
Колен витяг гаманця.
— Знайте, що з мого боку це справжнє здирство! — знову заговорив аптекар.
— А мені байдуже, — відповів Колен згаслим голосом. Заплатив і вийшов. За ним Шик.
— Ви дурні, — правив своєї аптекар, проводжаючи їх до дверей. — Я старий і не здатен чинити опір.
— У мене нема часу, — пробурмотів Колен.
— Неправда, — доводив аптекар, — інакше ви не чекали б мене так довго.
— Тепер у мене є ліки. До побачення, пане.
Колен перетинав вулицю навскіс, нападав на неї, так би мовити, збоку, щоб заощадити на силі.
— Знаєш, — мовив Шик, — з Алісою я не порву, навіть якщо й не одружуся з нею.
— Ох! Я тобі нічого не можу сказати. Зрештою, це обходить лише тебе.
— Просто життя таке, — сказав Шик.
— Ні.
36
Вітер пробивав собі дорогу поміж листя і виходив із крон, набравшись пахощів бруньок і квітів. Люди ходили випроставшись і глибоко дихали, бо повітря всім було вдосталь. Сонце повільно розпускало промені і обережно просувало їх туди, куди не могло потрапити просто так: плавно загинало і повертало їх, але, натрапивши на дуже чорні предмети, відсахувалось, нервовим і точним рухом усмоктувало золотаву масу. Мало-помалу його величезна яскрава постать наближалась, а потім, знерухомівши, стала випаровувати материкові води, тричі бамкнули дзигарі.