Притиснувши до серця неоціненну знахідку, Шик повернувся до книгаря.
— Скільки за цю?
Книгар поглянув на книжку і глузливо посміхнувся:
— Ага! Ви таки знайшли її!
— А що в ній незвичайного? — вдавано здивувався Шик.
— Ух! — пирснув книгар, випустивши люльку, що впала в миску й погасла. Книгар вилаявся і задоволено потер руки, радіючи, що йому вже не доведеться смалити ту гидоту.
— Я запитую вас… — наполягав далі Шик.
Мужність зраджувала його, серце несамовито й уривчасто гупало в грудях.
— Ха-ха-ха! — аж захлинався книгар, покотившись з реготу і впавши на землю. — Ото простак!
— Послухайте, — розгубився Шик, — поясніть мені…
— Коли я згадую, — заговорив книгар, — що для того, аби дістати цей відбиток, я мусив не раз запрошувати його викурити зі мною люльку миру й опанував штукарство, щоб останньої миті замінити люльку на книжку…
— Гаразд, — мовив Шик. — Якщо ви вже знаєте, то скільки?
— Недорого, — відповів книгар, — але в мене є й кращі речі. Зачекайте хвилинку.
Підвівся, зайшов за невисоку перегородку, що ділила книгарню навпіл, щось пошукав і одразу повернувся.
— Ось, — сказав він, кинувши на прилавок штани.
— Що це? — стривожено буркнув Шик. Усе його єство сповнилось радісного збудження.
— Партрові штани! — гордо оголосив книгар.
— Як ви дістали їх? — аж нетямивсь од щастя Шик.
— На лекції, — пояснив книгар. — Він навіть не помітив. Тут є й пропалини від люльки, ви ж знаєте…
— Я купую, — твердо вимовив Шик.
— Що саме? — запитав книгар. — Бо в мене є й інша річ…
Шик схопився рукою за груди. Він не спромігся притишити лункого гупання, серце йому мало не вискакувало.
— Ось, — знову сказав книгар.
То була люлька, на цибусі якої Шик одразу впізнав відбиток Партрових зубів.
— Скільки? — запитав він.
— А ви знаєте, — заговорив книгар, — що тепер він готує «Енциклопедію нудоти» в двадцяти томах із фотографіями і я скоро матиму рукописи…
— Я ж ніколи не зможу… — простогнав приголомшений Шик.
— А я тут до чого? — стенув плечима книгар.
— Скільки ви хочете за ці три речі? — запитав Шик.
— Тисячу фальшонів. Це моя остання ціна. Вчора мені пропонували тисячу двісті і я відмовився, бо знаю, що ви дуже цікавитесь.
Шик витяг гаманець, обличчя йому сполотніло.
43
— Бачиш, — мовив Колен, — ми вже не стелимо скатертини.
— Дарма. Проте я не розумію, чому стіл такий масний.
— Не знаю, — відповів неуважно Колен. — Гадаю, що його вже не можна відмити. Той бруд увесь час випирає зсередини.
— А хіба тут не було вовняного килима? — запитав Шик. — Цей ніби із звичайної бавовни.
— Це той-таки. Ні, я не думаю, що він став іншим.
— Дивно, — чудувався Шик. — У мене таке враження, ніби у помешканні все стискається.
Ніколя приніс жирну юшку, у якій плавали скоринки, і налив їм повні тарілки.
— Ніколя, що це? — поцікавився Шик.
— Юшка із круп і жаборошном. Смачнюща страва.
— Ах! — зрадів Шик. — Ви знайшли це в Гуффе?
— Та що ви! Це рецепт з Поміана. Гуффе тільки для снобів добрий. Та й потім: для його страв треба стільки всілякої всячини!
— Але ж у вас є все потрібне, — зауважив Шик.
— Що? — ревнув Ніколя. — У мене як усюди: є тільки газ і холодильник. А ви чого сподівалися?
— Ох! Нічого! — відповів Шик, зайорзавши на стільці. Він не знав, як далі провадити розмову.
— Хочеш вина? — запропонував Колен. — У мене в погребі лишилося тільки це, але воно непогане.
Шик подав свого келиха.
— Уже три дні, як до Хлої приходила Аліса, — мовив Колен. — Тоді я не зміг її побачити, а вчора Ніколя завіз Хлою в гори.
— Так, Аліса казала мені.
— Я отримав листа від професора Рукав’їжа, — говорив далі Колен, — і він вимагає від мене силу грошей. Гадаю, це тямущий чоловік.
Коленові боліла голова. Йому хотілось, аби Шик говорив, розповідав невідь-які історії. Але Шик затято втупивсь у порожнечу за вікном. Раптом він скочив на рівні ноги, витяг із кишені сантиметр і став вимірювати віконну раму.