— А що тепер робити? — запитав антиквар. Колен підвівся, спритно відсунув невеличку панель і вони взяли два келихи, наповнені райдужною рідиною.
Антиквар пив першим і прицмокував.
— У нього справді смак блюзу, — чудувався він. — Саме цього блюзу. Слухайте, ваш винахід видатний!
— Так, він працює навдивовижу.
— Знаєте, — мовив антиквар, — я, звісно, дам вам за нього дуже добру ціну.
— Я був би дуже радий. Бо в мене тепер самі негаразди.
— Буває, — потішив антиквар. — Адже не завжди саме добро та й добро.
— Але і лихо має свій кінець, — зауважив Колен. — Здебільшого пам’ятають лише щасливі миті, — навіщо ж тоді прикрі?
— А що, як заграти «Misty Morning»? — запропонував антиквар. — Яким буде коктейль?
— О, просто чудовий. Сіроперлистий і м’ятнозелений коктейль із смаком перцю та диму.
Антиквар сів за піаніно й заграв «Misty Morning». Вони його випили. Потім він заграв іще «Blue Bubbles» і зупинився, бо став награвати дві варіації зразу, а Коленові почулися водночас чотири різні мелодії. Колен обережно опустив фортепіанове віко.
— Ну, а тепер до справ? — запитав антиквар.
— Так!
— Ваш піаноктейль — незрівнянна річ, і я пропоную вам за нього три тисячі фальшонів.
— Ні, — мовив Колен, — це багато.
— Я наполягаю.
— Таж це дурниця, — затявся Колен. — Не хочу. Дві тисячі, якщо ваша ласка.
— Ні, — сказав антиквар. — Забирайте його, я відмовляюсь.
— Я не можу продати вам його за три тисячі, це здирство.
— Та ні, — наполягав антиквар, — я через хвилину зможу продати його за чотири тисячі.
— Ви ж його залишите собі.
— Певна річ, — мовив антиквар. — Послухайте, хай буде не моє і не ваше: дві тисячі п’ятсот.
— Гаразд, я згоден. Але кому ж він дістанеться, як не мені і не вам?
— Ось, — сказав антиквар.
Колен узяв гроші і дбайливо склав їх у гаманець. Він трохи заточувався.
— Щось земля піді мною хитається, — мовив Колен.
— Нема нічого дивного. Ви хоч інколи приходьте до мене послухати чарку або й дві.
— Неодмінно, — пообіцяв Колен. — А тепер мені треба йти, Ніколя лаятиме мене.
— Я проведу вас трохи, мені однаково треба на прогулянку.
— Дякую, ви дуже люб’язні!
Вони вийшли. Синьо-зелене небо провисло майже до самої бруківки і великі білі плями позначали на землі ті місця, де розбилися хмари.
— Тут була буря, — відзначив антиквар.
Коли вони пройшли вдвох кілька метрів, Коленів товариш зупинився перед крамничкою.
— Зачекайте мене хвилину, я повернуся.
І зайшов до крамниці. Крізь скло Колен бачив, як він вибрав якийсь предмет, старанно перевірив його на прозорість і сховав до кишені.
— Ось так! — вигукнув антиквар, виходячи на вулицю.
— Що це? — запитав Колен.
— Ватерпас. Після того, як вас проведу, я маю намір зіграти ввесь свій репертуар, і ходити мені доведеться з ним.
46
Ніколя оглядав свою піч. Він сидів перед нею з кочергою та паяльною лампою і дивився, чи все гаразд усередині. Верхня частина печі трохи просіла, а металеві листи обм’якли, набувши консистенції тоненьких скибочок швейцарського сиру. Почувши в коридорі Коленові кроки, Ніколя випростався. В усьому своєму тілі він відчував утому. Колен трутив двері й зайшов. Його обличчя вдоволено сяяло.
— Ну? — запитав Ніколя. — Пощастило?
— Я продав його. Дві тисячі п’ятсот…
— Фальшонів?
— Так, — потвердив Колен.
— Неймовірно!
— Я й сам на таке не сподівався. Дивишся піч?
— Еге ж. Вона потроху обертається на казан, який треба топити дровами, і я себе запитую, як, нехай йому біс, усе це відбувається.
— Дуже дивно, — пожурився Колен, — але не дивніше за решту. Ти вже бачив коридор?
— Так, тепер він стеменна труна, замість кахлів — дерево.
— Ніколя, повторюю тобі ще раз: я не хочу, щоб ти тут залишався.
— Тут лист прийшов.
— Від Хлої?
— Так, оно він на столі, — показав Ніколя.
Розпечатавши лист, Колен почув лагідний Хлоїн голос, і, щоб дізнатися зміст, йому треба було тільки наслухати.
Отож він почув:
«Любий Колене!
Я почуваюся добре, погода чудова. Єдиний клопіт — снігові кроти, тваринки, що повзають по землі під снігом, у них жовтогаряче хутро, а ввечері вони голосно пищать. Вони нагрібають великі снігові кучугури, і в них можна зашпортатись. У нас багато сонця, незабаром я повернуся додому».