Глухий удар платформи об залізну опору вивів Шика з заціпеніння. Він вийшов з кабінки й зайшов до свого кабінету — заскленої тьмяно освітленої будки, з якої він міг спостерігати роботу працівників. Шик сів, розгорнув книжку і знову заглибився у читання, напівприспаний бульканням рідин і гуркотом механізмів.
Порушення звичного ритму стугоніння і брязкоту змусило його підвести голову. Шик пошукав очима, звідки йде підозрілий шум. Один з очисних струменів як стій зупинився посеред зали й повис у повітрі, наче розтятий навпіл. Чотири машини, що він їх припинив обслуговувати, забилися в корчах. Здалеку було видно, як вони ще крутяться, а перед кожною з них помалу осідала постать робітника. Шик відсунув книжку і метнувся назовні. Підбіг до пульту керування струменями і миттю опустив одну з ручок. Поламаний струмінь завис, наче коса, вгору підіймалися вихори диму з чотирьох машин. Шик покинув пульт і помчав до машин. Машини поволі зупинялися. Робітники, що працювали при них, лежали на землі. Оскільки вони були прикуті, їхні праві ноги химерно вигнулись, а кисті правих рук були відірвані. Кров горіла, скапуючи на металевий ланцюг, і в повітрі поширився моторошний сморід спалюваної живцем тварини.
Шик ключем відімкнув кільця, що утримували тіла, і поклав загиблих перед машинами. Повернувся до свого кабінету й викликав по телефону чергових санітарів. Після цього знову пішов до пульта управління і спробував запустити струмінь. Не зараджувало ніщо. Рідина, щоправда, випорскувала, але, досягши четвертої машини, кудись безслідно зникала, причому переріз струменя був такий гладенький, наче хто сокирою зрубав.
З досадою намацуючи книжку в кишені, Шик пішов до головної контори. Перше ніж вийти з цеху, він відступив, пропускаючи вперед санітарів, що склали чотири трупи на невеликий електричний візок і мали завезти їх до центрального колектора.
Шик ішов уже іншим коридором. Далеко попереду тихо хурчав візок, викидаючи часом кілька білих іскорок. Низька стеля лунко відбивала тупіт його підошов по металу. Підлога поволі підіймалася. Щоб потрапити до головної контори, треба було минути ще три цехи і Шик плентався нога за ногою. Нарешті дійшов до адміністративного корпусу й подався до начальника відділу кадрів.
— Сталась аварія на машинах номер сімсот дев’ять, сімсот десять, сімсот одинадцять і дванадцять, — повідомив він секретарці у віконце. — Чотирьох людей слід замінити, а машини, певне, почистити. Чи можу я бачити начальника відділу кадрів?
Секретарка натисла кілька гудзиків на панелі з полакованого червоного дерева і сказала:
— Заходьте, він чекає на вас.
Шик увійшов і зразу сів. Начальник відділу кадрів очима запитав, чого він тут.
— Мені потрібні чотири людини.
— Добре, — кивнув начальник кадрів. — Завтра ви їх матимете.
— Один з очисних струменів не працює, — додав Шик.
— А це вже мене не обходить, — відказав начальник відділу кадрів. — Зайдіть до кабінету поряд.
Шик вийшов і виконав ті самі формальності, перше ніж потрапити до начальника матеріально-технічного відділу.
— Один з очисних струменів семисотого цеху не працює, — доповів Шик.
— Зовсім?
— Він доходить тільки до середини.
— Ви пробували запустити його?
— Так, — відповів Шик, — але нічого не можна вдіяти.
— Я піду огляну ваш цех, — пообіцяв начальник матеріально-технічного відділу.
— Тільки швидше, мій виробіток падає, — попросив Шик.
— А це мене не обходить. Зайдіть до начальника виробничого відділу.
Шик дістався до сусіднього корпусу й зайшов до начальника виробничого відділу. Його кабінет був освітлений надзвичайно яскраво, а позаду стола на стіні висіло величезне табло з матового скла, на якому край червоної риски дуже поволі посувався в правий бік, наче гусінь, що повзе по листку. Під табло ще повільніше оберталися стрілки великих круглих покажчиків із хромованими обідками вічок.
— Ваша продуктивність упала на 0,7 %, — мовив начальник. — Що сталося?
— Чотири машини не працюють, — відповів Шик.
— При 0,8 вас позбавлять роботи, — повідомив начальник виробничого відділу. Потім крутнувся на своєму хромованому фотелі й перевірив дані: — А тепер 0,78. На вашому місці я б уже речі збирав.
— Це вперше таке в мене сталося, — став було пояснювати Шик.
— Мені дуже жаль, — урвав його начальник. — Ми, може, надамо вам іншу роботу…
— Начхати мені на це, — прорвало Шика. — К чорту всю вашу роботу. Я не люблю працювати.
— Такого ніхто не має права казати вголос, — повчав начальник. — А з роботи ви вже звільнені, — додав він.