— Таж не я спричинився до аварії, — зітхнув скрушно Шик. — І що таке, по-вашому, справедливість?
— Ніколи не розумів цього слова, — відповів начальник виробничого відділу. — Ідіть, у мене багато роботи.
Шик вийшов з кабінету й повернувся до начальника відділу кадрів.
— Чи можу я отримати зарплату? — запитав він.
— Який ваш номер?
— Семисотий цех. Інженер.
— Гаразд, — мовив начальник і повернувся до секретарки: — Зробіть усе потрібне. — Потім нахилився до внутрішнього переговорного пристрою: — Алло! — гукнув він. — Потрібен змінний інженер, спеціальність п’ять, цех сімсот.
— Ось, — сказала секретарка, простягаючи Шикові конверт. — Там сто десять фальшонів.
— Дякую, — мовив Шик і вийшов з кабінету.
По дорозі він зустрівся з інженером, що мав заступити його, — білявим худим і виснаженим молодиком. Підійшов до найближчого ліфта й зайшов у кабінку.
49
— Заходьте! — крикнув записувач платівок, повертаючись до дверей.
— Добридень, — привітався Шик. — Я прийшов до вас по записи, що їх недавно приносив.
— Ага, пам’ятаю. За тридцять сторін, виготовлення кількох потрібних інструментів, запис на пантографі двадцяти пронумерованих примірників — записано на обох сторонах — сума, якщо все додати, становитиме сто вісім фальшонів. Я вам віддам за сто п’ять.
— Візьміть, — сказав Шик. — У мене чек на сто десять фальшонів, я переписав його на вас, а ви мені дайте п’ять фальшонів.
— Згода, — кивнув записувач.
Висунув шухляду і дав Шикові новісінькі п’ять фальшонів. Шикові очі погасли.
50
Ізіда вийшла. Машину вів Ніколя. Він глянув на годинник і очима провів дівчину, що заходила до будинку Колена і Хлої. На Ніколя був новий білий габардиновий однострій і кашкет з білої шкіри. Він помолодшав, але неспокій на виду виказував прихований розпач.
На Коленовому поверсі сходи раптом повужчали, і Ізіда, навіть не випростуючи рук, чіпляла водночас і стіни, і поренча. Килим обернувся тепер на ріденький пух, що ледве прикривав дошки. На сходовому майданчику Ізіда перевела дух і подзвонила.
Двері ніхто не відчинив. На сходах не чулось ніяких звуків, тільки іноді щось рипіло, а потім ніби плямкало: розслаблялася сходинка.
Ізіда знову подзвонила й почула, як за дверима легенько постукує молоточок по металевій чашечці. Ізіда шарпнула двері і вони зразу подалися.
Ізіда ввійшла й перечепилася. Долілиць на підлозі лежав Колен, голова його повернулася вбік, а руки простяглись уперед. Його очі були заплющені. В передпокої було темно, з вікна пробивалось слабеньке сяєво, але видніше від цього не ставало. Колен тихо дихав. Він спав.
Ізіда схилилася, стала біля Колена навколішки й погладила йому щоку. Шкіра на обличчі сіпнулася, очі під повіками заворушились. Колен глянув на Ізіду і, здавалося, знову заснув. Ізіда поторсала його. Колен сів, витер рукою рот і сказав:
— Я спав.
— Атож. Ти вже гребуєш ліжком?
— Ні. Я хотів зачекати лікаря і піти по квіти.
Колен видавався цілком розгубленим.
— А що сталося? — запитала Ізіда.
— Хлоя знову кашляє, — мовив Колен.
— Це подразнення, яке досі залишилося, — сказала Ізіда.
— Ні, це друга легеня.
Ізіда підвелась і побігла у Хлоїну кімнату. Від кожного її кроку навсебіч порскали паркетини. Кімнати вона не впізнала. Хлоя, лежачи в ліжку, наполовину сховала голову в подушку і кашляла — беззгучно, але без упину. Ледь підвелася, почувши, що заходить Ізіда, і заспокоїла віддих. Кволо всміхнулася, коли Ізіда підступила до неї, сіла на ліжку і обняла Хлою, наче хвору дитину.
— Не кашляй, Хлоє, — вмовляла Ізіда.
— У тебе дуже гарна квітка, — сказала Хлоя, вдихаючи пахощі великої чорної гвоздики, приколеної до Ізідиних кіс. — Мені зразу полегшало, — додала вона.
— Ти ще хворієш? — запитала Ізіда.
— Гадаю, це вже друга легеня, — відповіла Хлоя.
— Та ні, — заперечила Ізіда, — це перша легеня і саме через неї ти ще й досі кашляєш.
— Ні, — не погодилась Хлоя. — А де Колен? Він пішов по квіти для мене?
— Він скоро прийде, я зустріла його. А гроші в нього є?
— Так, — відповіла Хлоя, — трохи грошей у нього ще є. Навіщо ті квіти, адже від них ніякої користі!
— Тобі боляче? — запитала Ізіда.
— Так, але не дуже. Кімната змінилася, бачиш?
— А такою вона стала ще краща. Бо раніше була завелика.
— А як там решта кімнат? — запитала Хлоя.