За столом сидів літній чоловік у білому халаті і читав якийсь підручник, його волосся було скуйовджене. На стіні висіла всіляка зброя: лискучі біноклі, вогнепальні рушниці, смертоносці різних калібрів та повна колекція вирвисерць усіх розмірів.
— Добридень, пане, — привітався Колен.
— Добридень, пане, — відповів чоловік. Його старечий голос був хрипкий і надірваний.
— Я прийшов за оголошенням.
— Га? — перепитав чоловік. — Ось уже цілий місяць, як на нього ніхто не озивався. Адже робота в нас, знаєте, тяжка…
— Так, — підхопив Колен, — зате ж добре платять!
— Господи! — скрикнув чоловік. — Ви ще побачите, як вона вас виснажить; ця робота напевне не варта тих грошей, що за неї дають, проте, звісно, не мені паплюжити моє підприємство.
— Ви вже давно тут працюєте? — запитав Колен.
— Один рік. Мені двадцять дев’ять років, — зморщеною тремтячою рукою старий погладив борозни на обличчі. — А тепер, як бачите, я вже доскочив… Тепер я можу ввесь день сидіти в кабінеті й читати підручник.
— Мені потрібні гроші.
— Таке трапляється досить часто, — промовив чоловік, — але робота оберне вас на філософа. Через три місяці ви матимете вже меншу потребу в них.
— Мені треба гроші для лікування дружини, — пояснив Колен.
— Га? Що? — перепитував старий.
— Вона хвора, — розказував Колен. — А сам я працювати не люблю.
— Мені шкода вас, — мовив чоловік. — Коли дружина хвора, вона вже ні до чого не придатна.
— Я кохаю її.
— Безперечно, якби не кохання, ви б не пішли на роботу. Зараз я вам покажу ваше місце. Це на верхньому поверсі.
Старий повів Колена чистими коридорами з низькими склепіннями і червоними цегляними сходами аж до дверей, позначених якимсь символом; поряд були й інші двері.
— Отут, — сказав чоловік. — Заходьте, я вам поясню роботу.
Колен увійшов. Кімната була невеличка і квадратова. Стіни та долівка — скляні. На долівці лежала велика подібна до труни брила землі, але набагато товща, десь із метр заввишки. Поряд на підлозі лежала згорнута груба вовняна ковдра. Жодних меблів. У невеличкій ніші в стіні стояла скринька з синюватого заліза. Старий підійшов до скриньки і підняв віко. Витяг із скрині дванадцять блискучих циліндриків із невеликою діркою посередині.
— Земля стерильна, ви знаєте, що це означає, — заговорив старий, — адже для оборони країни потрібні найякісніші матеріали. Проте давно вже з’ясовано, що для правильного, рівномірного росту рушничних цівок потрібне людське тепло. Щоправда, як і для росту будь-якої іншої зброї.
— Так, — погодився Колен.
— Ви зробите дванадцять невеликих дірочок у землі, а потім роздягнетесь і ляжете на землю, щоб отвори опинились на рівні серця й печінки. Вкриєтеся стерильною вовняною ковдрою — оно вона лежить — і налаштуєтесь виділяти абсолютно рівномірне тепло. — Старий тріскотливо засміявся і ляснув себе по правому стегну: — Перші двадцять днів кожного місяця я висиджував по чотирнадцять. Ох, я був дужий!
— А далі?
— А далі ви лежите отак двадцять чотири години; за цей час виростають рушничні цівки. Їх забирають. Землю поливають олією і ви починаєте знову.
— Вони ростуть донизу? — запитав Колен.
— Так, їх знизу й освітлюють, — відповів службовець. — У них позитивний фототропізм, але ростуть вони донизу, бо важчі за землю, через те їх і освітлюють тільки знизу, щоб вони ніде не викривились.
— А нарізи?
— Цівки цього виду виростають з нарізами, — пояснив старий. — Його насіння вивели внаслідок тривалої селекції.
— А навіщо комини?
— Для вентиляції і стерилізації покривал та будівель. Удаватися до якихось складних застережних заходів не варто, бо й ці процедури виконують дуже старанно.
— А якщо вдатися до штучного тепла? — запитав Колен.
— Процес геть уповільнюється. Для хорошого росту їм потрібне людське тепло.
— А жінки у вас теж працюють?
— Цієї роботи вони виконувати не можуть, — пояснив старий. — У них груди недостатньо пласкі для задовільного виділення тепла. Що ж, я піду, працюйте.
— І я справді зароблятиму десять фальшонів на день?
— Звичайно, а якщо більше, ніж дванадцять цівок, то ще й премія буде.
Старий вийшов з кімнати й зачинив двері. Колен тримав у руці дванадцять насінин. Поклав їх збоку й почав роздягатися. Його очі були заплющені, а вуста вряди-годи здригалися.