— Добридень, Алісо, — привітався Колен. — Ти прийшла до Хлої?
— Ні, — відповіла Аліса. — Я просто прийшла.
Колен з Алісою повернувся до їдальні. Алісині коси додали трохи світла, біля столу ще зоставались два стільці.
— Бачу, ти зажурилася, — мовив Колен. — Я вже добре пізнав, що то смуток.
— Шик уже прийшов, він удома.
— Він тебе послав по щось? — запитав Колен.
— Ні, просто вигнав.
— Зрозуміло, — сказав Колен. — Мабуть, впорядковує квартиру?
— Ні, — заперечила Аліса. — В нього вже є всі книжки і я йому стала нелюба.
— Ти посварилася з ним?
— Ні.
— Він, певне, не зрозумів, що ти йому казала, та коли мине гнів, ти йому знову поясниш.
— Він просто сказав мені, що в нього зосталося саме стільки фальшонів, щоб оправити в шкіру нікчемія його останню книжку і що йому вже нестерпно бачити мене біля себе, бо він нічого не може мені дати, а я, коли в мене почервоніють і порепаються руки, стану негарна.
— Він має слушність, — мовив Колен. — Тобі не слід працювати.
— Я кохаю Шика і охоче працювала б задля нього.
— Це нічого не дасть. Крім того, ти не зможеш, ти для цього надто гарненька.
— Чого він прогнав мене? — жалілася Аліса. — Правда ж, я була гарна?
— Не знаю, — відповів Колен. — Але я дуже люблю твої коси і твоє личко.
— Подивись, — проказала Аліса.
Підвелася, смикнула за кілечко застібки і її сукня впала на підлогу. Сукня була з ясної вовняної тканини.
— Так… — шепотів Колен.
Кімната виповнилася сяєвом і Колен побачив усе Алісине тіло. Груди, здавалось, ладні спурхнути, довгасті м’язи струнких ніг на дотик, певне, тверді і теплі.
— Можна тебе поцілувати? — запитав Колен.
— Так, я тебе дуже люблю.
— Ти замерзнеш.
Аліса підступила до Колена, сіла йому на коліна і її очі беззгучно заплакали.
— Чому я стала йому нелюба?
Колен лагідно колисав Алісу.
— Тями в нього нема. А знаєш, Алісо, це все-таки добрий хлопець.
— Він мене дуже кохав, — сказала Аліса. — Він гадав, що пристрасть до книжок можна поєднувати з коханням! Але це неможливе.
— Ти замерзнеш, — приказував Колен, цілуючи Алісу й пестячи їй волосся.
— Чого я не зустріла тебе першим? Я б так кохала тебе, а тепер не можу. Тепер я кохаю Шика.
— Знаю. Я тепер теж дуже кохаю Хлою.
Колен зсадовив дівчину з колін і підібрав її сукню.
— Кицюню, вдягнися, ти застудишся.
— Ні, — хитнула головою Аліса. — Крім того, нічого вже не зміниться.
І мимохіть почала вдягатись.
— Я не хочу, щоб ти журилася, — мовив Колен.
— Ти такий добрий, а я така сумна. І все ж, як на мене, я ще допоможу трохи Шикові.
— Ти можеш повернутися до батьків, — став радити Колен. — Напевне, вони зрадіють, побачивши тебе… Або піди до Ізіди.
— Але Шик туди не прийде. Чого мені йти кудись, коли там не буде Шика?
— Він прийде, — запевнив Колен. — Я навідаюсь до нього.
— Ні, він уже нікого не пускає. Двері в нього завжди замкнені.
— Та я однак його побачу. Або ж він до мене зайде, — відказав Колен.
— Я не вірю, — мовила Аліса. — Шик став уже не той.
— Та ні, люди не міняються, міняються тільки речі.
— Не знаю, — стенула плечима Аліса.
— Я проведу тебе, — запропонував Колен. — Мені знову треба шукати роботу.
— А мені в інший бік, — сказала Аліса.
— Ну хоч на сходах проведу.
Аліса стояла навпроти і Колен обома руками обняв її за плечі. Відчував тепло її шиї і ніжне витке волосся біля свого обличчя. Провів руками по Алісиному тілу. Вона вже не плакала, думки її були десь далеко.
— Я не хочу, щоб ти накоїла дурниць, — мовив Колен.
— О ні, я дурниць не робитиму…
— Алісо, якщо тобі стане сумно, приходь до мене.
— Я, може, ще прийду.
Аліса задивилась у власну душу. Колен узяв її за руку. Вони зійшли вниз, подекуди послизаючись на мокрих сходинках. На вулиці Колен попрощався з Алісою, а вона стояла й дивилась, як він відходить.
54
Шик щойно забрав останню книжку від палітурника і гладив її, перше ніж поставити на полицю. Книжка була оправлена в зелену цупку шкіру нікчемія, на палітурці було витиснене Партрове ім’я. В одній шафі Шик зібрав усі звичайні видання, а всі варіанти, рукописи, першодруки, шкіци займали окремі ніші в стіні.