Його книжки видавалися в різних країнах світу, в тому числі в Україні.
В Україні вийшли «Кедрові горіхи», «Блукаючі вогні», «Шторм», «Час, хлопці, додому». Окремі його новели та публіцистика друкувалися в газетах «Літературна Україна», «Народна Справедливість», «Dziennik Kijowski», у журналах «Віче» та «Всесвіт».
З Україною письменник пов’язаний з ранніх років. Народився Доміно у 1929 році. У Ворволинцях на Тернопільщині пройшло його дитинство. Звідси у 1940 році з родиною був депортований у Сибір.
Був на дипломатичній службі в Москві — радником Посольства Польської Народної Республіки з питань культури, пізніше — заступником завідуючого відділом культури ЦК Польської об’єднаної робітничої партії В цей час (80-ті роки минулого століття) часто бував в Україні у письменницьких і службових справах. Докладав чимало зусиль для розвитку культурних зв’язків між Польщею та Україною. Щира людська і творча дружба пов’язує його з багатьма провідними українськими письменниками. Прекрасно знає українську літературу, популяризує її в Польщі.
Українська тематика знайшла ґрунтовне відображення у творах письменника. Зокрема в романах «Час, хлопці додому», «Букова поляна» та «Сибіріада польська», які розповідають про спільні випробування і боротьбу поляків, українців, росіян та представників інших народів проти гітлерівського фашизму. До речі, епіграфом до роману «Букова поляна» Збігнев Доміно взяв слова Павла Грабовського, адресовані польському товаришеві по засланню Броніславу Сєрошевському:
1990 року за великий внесок у розвиток польсько-українських літературно-мистецьких зв’язків Збігнев Доміно відзначений вищою на той час державною нагородою України — Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.
У наші дні письменник продовжує уважно стежити за розвитком сучасних процесів в Україні, глибоко переживає наші негаразди і труднощі, щиро радіє всьому, що Україну підносить, що зближує народи сусідніх слов’янських держав.
У 2001 р. Збігневу Доміно призначено нагороду IKAR від читачів Бібліотеки ім. Рачинських.
У 2002 році удостоєний Міжнародної премії імені Володимира Винниченка Українського фонду культури.
Про перекладача
Станіслав Савків — член Національної Спілки письменників України як митець-перекладач на українську мову польської художньої прози. І в цьому немає нічого випадкового, адже українсько-польське літературне й культурне пограниччя становить увесь сенс його біографії й творчого життя. Він народився 1933 року в Польщі, в учительській родині. Його батько був українцем, а мати — полькою. Обидві мови, польська й українська як і культурні взаємини двох народів, з дитячих років фігурують у сфері інтересів Станіслава Він закінчив слов’янське відділення (польська група) філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Після закінчення університету працював у Міністерстві культури України, Держкомвидаві, Держкіно Україна Книжковій палаті України та в інших поважних державних установах.
Станіслав завжди бере участь у громадсько-культурному, зокрема літературному, житті, спеціалізується на художніх перекладах. Серед його численного доробку в цій галузі є твори відомих польських авторів, наприклад: «Острів Робінзона» Аркадія Фідлера, «Чотири танкісти й пес» Януша Пшимановського, «Час, хлопці, додому» Збігнева Доміно, «Веста не знає пощади» Миколи Козакевича, «Пристань ескулапа» Едмунда Нізюрського та інші.
Пан Станіслав знаходиться у розквіті творчих сил, творчих планів і творчих можливостей. Людина гуманна, по-справжньому інтелігентна, приємна і винятково скромна в особистому поводженні, Станіслав може бути й активно-наполегливим і непримиренним, коли йдеться про принципові питання, коли треба добитися чогось для загальної справи або відстояти якусь «дискусійну» тезу.