За встановленим звичаєм конвоїр застукотів у двері й крикнув:
— Підготуватися! Отримуємо хліб, суп, вугілля й воду. Насамперед вугілля!
Були готові. Шарпнули двері. Конвоїри у шапках-вушанках, валянках і довгих баранячих кожухах. А вони вдягнені як то біля дому, підготовлені на ті, тамтешні, подільські, а не суворі сибірські морози. Одержали хліб, кип’ятку досхочу, суп, доповнили запаси вугілля.
Станція називалася Тайга! Це вже був Сибір. Минувши гори на Уралі, не мали сумніву, що їх шлях засланців закінчиться в Сибіру. Тільки де і коли?
— Це тільки західний Сибір, — пояснював Корчинський, — а є ще східний: Новосибірськ, Красноярськ, Іркутськ. Тут була ріка Іртиш, а там ріки є ще більші — Єнісей, Об, Лена.
— То, мабуть, на кінець світу нас везуть!
— Може, маєш рацію. Але східний Сибір то ще не кінець! Бо ще далі є країна якутів, бурятів, Камчатка, Колима, Амурська країна, у кілька разів більша від Польщі, Далекий Схід, ріка Амур і велетенське море — Тихий океан...
— А за цим морем, за тим океаном?
— Японія. А за Амуром — Китай.
— Люди, то може японцям або китайцям нас віддадуть!
— Збожеволів! Японцям?
— А що? Чому ні? Адже міг Захід або така Америка нас зажадати? Ну то щоб не відступати назад, то Совіти довезуть нас до Японії або до Китаю, а як війна закінчиться, то повернемо звідти до Польщі.
Воші з’явилися в транспорті несподівано, немов одного дня з неба попадали. І відразу в усіх можливих сортах, що жирують на людині: головні, одежні. А навіть ті лобкові. Спочатку люди явно соромилися тієї балаканини і ніхто про воші не признавався. Кожний потайки намагався від них позбавитись. Але у вагоні нічого не вдалося приховати. Не минуло багато часу, а вже без будь-якого взаємного сорому матері клали на коліна дитячі лобики і шукали, шукали, шукали. Потім жінки обшукували одна одну. Стругали дерев’яні густі гребінці, якими цю гидоту вичісували. Старий Малиновський мав заржавілу машинку і стриг мужчинам лоби наголо. Не всі на це погоджувались, бо було їм холодно. Люди стягували з себе одежу і душили нігтями, аж кров із них бризкала. Сідали навколо розпаленої до червоності грубки і на сморід припаленого матеріалу виваблювали ласих на тепло, товстих і гладких від людської крові паразитів.
— Щось треба робити, бо нас ті воші зовсім з’їдять!
— А не дай Боже, ще якусь заразу приволокуть.
— Висипний тиф або черевний дурман... У руських завжди вошей було багато. Пам’ятаю, як у першу війну я був там в неволі, то вошей ми мали, го, го!
— Дайте спокій, Малиновський, з тією вашою руською неволею!
— Даниловичу, ти комендант вагона чи ні? Зроби щось до біса, об’яви конвою, чи що.
Данилович об’явив про вошивість помічнику коменданта.
— Воші, говориш, вас кусають? Нехарашо, нехарашо. А здавалося мені, що поляки, то такий культурний народ. Гігієни нада додержуватись.
— Громадянин комендант знов зводить собі жартувати? — похмуро запитав його Данилович.
Пузанчик став серйозним.
— Воші, воші, не тільки у вашому вагоні є воші. Подумаєм... Напевно в баню вас нада.
— А при нагоді, громадянине коменданте, чи можна запитати?
— А запитуй, запитуй... Питати можеш завжди.
— А що з нашим Зельком? Вже стільки днів не повертає, а у вагоні є його речі. Його, його дружини...
Пузанчик мимоволі торкнувся наболілого носа і насуплений гаркнув:
— Під трибунал той твій й... Зелєк пішов! Під трибунал! А що ви собі, панове поляки, думаєте, що на радянську владу можете ось так, безкарно, нападати? — тут пузанчик ударив себе кулаком у груди, — думаєте, що в морду бити її можете? Під трибунал той твій Зелєк пішов, під трибунал! — відходячи докинув: — А ті його речі спиши і здай конвою.
У Новосибірську транспорт виманеврували на віддалену вітку, яка прилягала безпосередньо до великого будинку, що нагадував просторий фабричний зал.
— Всім приготуватися до санобработки! — обстукували вагони конвоїри.
Ота «санобработка» у перекладі на зрозумілу мову мала означати, що людей з транспорту переведуть у баню, завошивлена одежа буде кинута в пральню, а вагони будуть пересипані хлором. Той похмурий великий будинок, який димів на сорокаградуснім морозі хмарами пари, був банею.
— Все в баню! Усі до лазні, без винятку: і старий, і малий. Всє! І все убрання забирайте з собою. Вошей будемо парити.