Комендант Калючого краще від інших відчував ще одну небезпеку, яка наближалася до «спецпосьолка». Знав, що разом з весною, коли почнуть раптово танути сніги і зрушить лід на Поймі, Калюче на пару місяців буде відрізане від усього світу. Тим часом продовольчі запаси танули, а нові поставки приходили скупо й нерегулярно. На підганяючі телеграми головне управління НКВС з Тайшета відповіло неохоче, щоб врешті закликати коменданта до порядку: має стежити в Калючому за дисципліною праці, виконанням норми «лєсзаготовки», наглядати, щоб серед поляків не з’являлися більше прояви контрреволюційної діяльності та антирадянської пропаганди, як це сталося зі справою Корчинського та його помічників.
Калюче не перестало цікавитись долею арештованих. Найрізноманітніші відомості й домисли кружляли навколо засланців. Люди, особливо з Червоного Яру, хотіли знати, що з ними сталося.
Комендант Савін з Барабановим на зустрічах з бригадами, під час перебування в бараках представляли людям свою версію подій, інформували, як то справно викрили серед засланців ворогів радянської держави робітників і селян. Вони також об’явили вироки, які визначено Корчинському, Лютковському і Біалеровій.
— Візьміть це до уваги, громадяни: для ворогів радянська влада є безжалісною! Не слухайте їх, треба з ними боротися, як зі скаженими собаками. Від радянської влади жоден ворог не сховається.
— Матір Божа! Двадцять років у в’язниці, ви собі уявляєте?
— Хотять нас залякати, сукини сини!
— І за що, за що! За те, що наших дітей читати й писати вчили?
— Табором праці цю каторгу називають. Такій дитині десять років! Адже я знав цю Біалерову.
Сім’ям не дали адрес, куди б могли до осуджених написати.
— Прийде час, самі до вас напишуть.
На питання, хто ту трійку зрадив, хто на них доніс до комендатури, люди всяке собі відповідали, губилися в плітках і здогадках. Мешканці першого барака від початку підозрювали Ірину Пуцову. Ще з транспорту запам’ятали її як непосиду, коли явно волочилася з пристійним комендантом.
В Калючому Ірина своєї репутації легкої жінки не виправила. Лише через пару перших днів ходила разом зі всіма на роботу в тайзі, щоб ні звідси, ні звідти опинитися в їдальні як помічниця кухаря. Було відомо, що такої роботи без протекції комендатури не дістанеш, не кажучи про те, що Ірина навіть картоплю почистити не вміла. Бабам, які приставали до неї з питаннями, як туди потрапила, Ірина знизувала плечима:
— Пощастило мені трохи і все.
Не минуло багато часу, як майже ціле Калюче знало, що Ірина Пуц є коханкою заступника коменданта Барабанова. У Калючому нічого не вдавалось приховати. Обидві сторони уважно обсервували одна одну, хотіли все про себе знати. Кожен рух енкаведистів був засланцями помічений і коментований. Не вдалось також приховати інтимних зв’язків Ірини Пуц з Барабановим. Вислідили їх любовні побачення прибиральниці з комендатури, а одна буцімто бачила навіть Ірину в ліжку з п’яним Барабановим. А до першого барака цю звістку приніс Біалер, якому комендатура час від часу давала роботу на своїм об’єкті. Це було задовго до арештів. Якось так зговорилися з Даниловичем, отже розповів йому про того Барабанова та Ірину, як це випадково вдалося йому їх разом підглянути.
— Може, в неї було якесь діло? Адже ж різно буває, — легковажив розпускання пліток Данилович.
— А хіба ж я тобі кажу, що не було? Тільки ти мені, Даниловичу, скажи, яке то може бути діло, коли баба вранці крадеться, як злодій, до квартири мужчини, коли потім є там довго, довго, коли крадькома звідти вислизає, червона, як буряк, розпатлана і волосся, як курка після півня, поправляє, а за хвилину він за нею виходить, на розпірку споглядає, чи застебнути не забув, і очі в нього такі маслянисті? Бо оскільки я розуміюсь стосовно цієї справи, то вже знаю, яке діло було у нашої пані Ірини з тим рудим Барабановим. Ну скажи мені, Юреку, така гарна жінка і така потвора? Ну скажи! А зрештою, говорю тобі про це, бо зговорилися, але чи мене то стосується?