— Скажу, скажу...
Наступного дня була неділя. Ще перед світанком Долина розбудив Сташека і сказав йому, щоб усе пильнував, бо він зараз піде в тайгу назбирати черемши і сарадели. Лікар сказав, що це буде добре для мами. Можливо, повернеться пізно, навіть ввечері, то щоб не нервували. Тепер також не говорив дітям правди. Під час безсонної ночі вирішив, що незважаючи на розливи попробує пробратися до Усолья і обміняти щось у знайомого бурята. А може, дістане саме ту курку на бульйон, про який згадувала Садковська. А може, якісь ліки від бурятів принесе.
Подібно як зимою, Долина тримався Пойми, перемагаючи її берегом бездоріжні пагорби й долини. Весна починала вступати в свої права. Зимою якось не запам’ятав, що Пойма крутиться стількома гострими півколами. Крім цього, не передбачив найгіршого: ширини і глибини її весняних приток. В однім із таких потоків заледве не втопився. Швидка притока Пойми, яка загородила йому дорогу, була надто широкою, щоб її перескочити. Надто швидкою, надто холодною та надто глибокою, щоб форсувати її вбрід. Помітив вітролом старої сосни, звалений з одного берега на другий. Поправив сокиру за поясом, окутав руки мішком з костюмами для обміну і, балансуючи для рівноваги, повільно, ступня за ступнею, сунув до другого берега. Раптом посковзнувся, втратив рівновагу, гілка, за яку інстинктивно вхопився, тріснула і міцна льодяна течія струменя поволокла його, як пір’їнку, до головної течії Пойми. Рятувався, як умів. Не мав за що зачепитися, душився водою, слабів щораз більше. Рятуватися, рятуватися! Така дурна смерть — Тося! Малюки! Якийсь корінь. Тепер! Міцний, болісний удар боком об затоплену колоду. На ній задержався.
До Калючого Долина доволікся останками сил, без мішка з одягом, без сокири. До Усолья не дійшов, мусив повернутися... Минали дні, мати з лікарні не поверталася. Сташек цілими днями крутився поблизу лікарняного барака, а стара звалена сосна стала його постійним обсерваційним пунктом. Декілька разів осмілився навіть зачепити пані Садковську. Гладила його по голові, втішала і говорила це ж саме, що батько. На Сташека відвідини лікарні не хотіла погодитися.
Невтішений, повернувся на стару сосну, гримнув на брата, щоб той не заліплював собі губи живицею, бо і так цим не наїсться, і вирішив, що... напише мамі листа! Зіскочив із сосни, вхопив Тадека за руку і побіг у барак. З часів, коли ще пан Корчинський їх вчив, Сташек сховав під нарами старий зошит і недогризок хімічного олівця. Послинив олівець і почав писати.
«Дорога мамусю! Чи ти вже здорова?»... Відразу однак почав спочатку, бо пригадав собі, що всі листи, які писала мама або часом від когось одержувала і читала голосно, то ті всі листи починалися так: «У перших словах мого листа слава Ісусу Христу». Отже і він так почав: «Дорога мамусю, чи ти вже здорова? Бо ми, дякувати Богу, всі здорові. А Тадзьо ввічливий. Тільки часом плаче, бо хоче їсти і щоб ти була вже разом з нами. А я тебе, мамусю, відвідаю, як мені пані Садковська дозволить. Бо вона є добра. І на цьому вже кінчаю, в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Сташек. А ту мазанину зробив Тадзьо, бо хотів також до тебе написати, але ще не вміє».
Сташек вирвав аркуш, зошит і олівець сховав під нари і спішно побіг на свою сосну виглядати пані Садковську. На цей раз мав щастя. Пані Садковська вийшла з лікарні, без слова взяла аркуш, сховала до кишені фартуха і тільки погрозила йому пальцем.
Ввечері як завжди сьорбали з батьком суп. Тадек вилизував мисочку. Батько погладив його по білій чуприні, глянув на Сташека і усміхнувся.
— Ну, Стасю, завтра рано візьмеш Тадзя і підете в лікарню відвідати мамусю. Пані Садковська знає, то вас до мами заведе.
— Добре, татусю!
— «Добре, добре!» Але з тебе, сину, то також кращий фрукт, щоб мені нічого про лист до мами не сказати.
— Бо я, бо я думав, татусю...
Сташек мабуть цілу ніч не спав. Підстерігав, щоб відразу встати, як тільки батько піде на роботу. З-під одіяла бачив, як батько приготував у горнятку відвар з малинових стебел і навіть кинув туди шматочок цукру. Звідки його мав, мабуть, у когось спеціально для мамусі позичив?
Йшли до лікарні повільненько, бо Сташек стежив, щоб йому з горнятка малинівка не вихлюпувалась. Тадек дріботів, одягнений у синій плащик з позолоченими гудзиками, вишарований, аж йому вуха від того миття почервоніли. Сташек одяг з цього приводу коричневий костюмчик, який мама купила йому в Товстому на початок нового шкільного року. Прийшли завчасно, бо пані Садковської не було видно. Стояли біля дверей. Сташек охороняв горщичок полою піджака, щоб малинівка не охолола. Чекали. Нарешті пані Садковська вийшла.