1964 року влада закрила монастир, а його територію передала місцевому колгоспу. Тут облаштували ізолятор для худоби, хворої на ящур. У Георгіївському соборі, над саркофагом і нішами з козацькими кістками, розмістили зерносховище та склад для зберігання цукрових буряків. Михайлівську церкву перетворили на курник і кролячий розплідник.
Розкопки дали можливість відтворити деталі подій 10 липня 1651 року в очеретах і верболозах болотистої заплави річки Пляшівка. “Люди лежать так, як їх захопила смерть, — один на спині, інший на боці, ще інший обличчям униз. На черепах — сліди поранення шаблями, інколи поміж кістками — свинцеві кулі мушкетів. То тут, то там зустрічаються кінські скелети. І між їхніми кістками трапляються мушкетні кулі”.
Серед загиблих були й діти. Неподалік замуленого берега Пляшівки навпроти урочища Циганівка виявлено кістяки двох хлопчиків — 8–9 і 12–14 років. Скелет старшого, ноги якого по коліна застряли в намулі, лежав поверх кістяка молодшого. Біля кісток його грудної клітки знайдено рештки коробочки, оздобленої кістяними пластинками. У ній було 44 свинцевих кулі до мушкета. Мабуть, брели через трясовину, обминаючи глибокі ями, і старший вів за руку молодшого. Але під берегом, де намул був більший, а вода глибша, старший взяв молодшого на плечі. Вага малого виявилася непосильною для дитини. Він уже не міг витягнути ноги, що глибоко застрягли в намулі, і знесилений упав на спину. Скелет старшого хлопця лежав поверх кістяка молодшого. Біля кісток його грудної клітки знайдено рештки коробочки із 44 свинцевими кулями до мушкета
Найбільш цінні знахідки виявлено на місці козацької переправи. Зокрема, військове обладнання й господарські речі. Нині вони експонуються в музеї “Козацьких могил”. Відкрито останки козаків, які прикривали відступ козацько-селянського війська. На основі чотирьох знайдених черепів відтворили зовнішність цих учасників Берестецької битви методом пластичної антропологічної реконструкції.
Під час Берестецької битви в козацькому таборі перебував православний митрополит Йоасаф із грецького міста Коринф. Він володів українською, виголошував промови до козаків перед боями. Його помічником був грецький диякон Павло. Коли шляхетське військо ввірвалося до табору, митрополит Йоасаф із хрестом у руці вийшов назустріч і закликав до милосердя. Однак один із королівських вояків спочатку застрелив його з лука, а потім відтяв голову шаблею. Загинув і диякон Павло. Король Ян ІІ Казимир звелів поховати митрополита в найближчому православному храмі.
Програли битву, не витягаючи шабель
Святий УГКЦ П.Калнишевський здав козацтво.
1775 рік був неприємним тим, що цього разу Січ була здана без бою. Січ-мати — так називали козаки свій притулок між походами та боями. Чому ж вони так ганебно з нею розлучилися?
Засновником першої Січі називають Дмитра Байду Вишневецького. Він ініціював будівництво на Малій Хортиці фортеці з постійною залогою. Роботи були завершені у 1552 році, а вже у травні 1557-го кримський хан Девлет-Гірей взяв фортецю в облогу, яка тривала 24 дні, але вистояла.
Через два століття гетьман Іван Мазепа і кошовий Кость Гордієнко виступили проти Московщини на боці шведського короля Карла XІІ. У квітні 1709 року до Старої (Чортомлицької) Січі вирушили три царські полки під керівництвом Петра Яковлєва. Кошовий з основним силами був відсутній. В Січі були в основному старі козаки, ветерани. Довкола Січі були викопані рови, які швидко заповнилися водою. Козаки відчайдушно оборонялисч. Але Чортомлицька Січ була взята і розорена лише «завдяки» типовому українському іуді — полковнику Гнату Галагану. Він почав з козаками переговори водночас провівши росіян під стіни Січі. 25 травня царські війська її захопили.
Військо “в мішку”
Після зруйнування Чортомлицької Січі запорожці переселилася на територію Кримського ханства в урочище Олешки на Дніпровському лимані. Однак не полишали думок про повернення на «миле Запоріжжя». Таке сталося у 1733 році. У Російської імперії назрівала війна з Туреччиною. І без козацьких сил перемогти у ній було б непросто. Козаки отримали офіційний дозвіл царського уряду на повернення. У березні 1734 року почалося будівництво Нової Січі на річці Підпільній. З 1768 року будується Дніпровська лінія укріплень (див. словничок). Становище ускладнювалося ще й тим, що крім зовнішніх проблем в новій Січі посилилися внутрішні протиріччя. Їх основою стала майнова нерівність старшини і рядових козаків. Нерідко вони виливалися в повстання так званої сіроми. Зокрема, у 1749 році близько 3 тисяч рядових козаків в день виборів на Січі скинули старшину й обрали свою. Керували недовго, бо скоро повстання було придушене. Пізніше вибухнули повстання в Калміюській паланці (1754), Самарській (1758), Буго-Гардівській (1759), Кодацькій (1761).