Василь Чапленко
А СЕРЦЕ ЙОГО В СТЕПОВОМУ СЕЛІ
Василь Чапленко... Одне з багатьох забутих імен наших земляків, які волею долі опинилися за океаном. Там виходили їхні художні твори і наукові розвідки, тут стіна мовчання, мур байдужості. Нині нарешті крига скресає... .
...Є у Новомосковському районі на Дніпропетровщині мальовниче степове село Миколаївка. Тут 18 березня 1900 року в сім'ї селянина Кирила Юхимовича Чаплі народився син Василь, згодом відомий в еміграції письменник Василь Чапленко. А в Миколаївці живе його наймолодша сестра Олена Кирилівна, яка чимало розповіла мені про свого брата.
Хоч Василів батько був селянином з діда-прадіда, насправді він народився... митцем. Малював ікони, розписував церкви. А допомагав йому син Василь. У їхній хатці на стіні висіла мальована батьком олійними фарбами картина з зображенням корабля в морі. Племінник Василя Чапленка Анатолій Васильович, який мешкає в Дніпропетровську, зберігає як цінну родинну реліквію "намальовану дідом Кирилом Юхимовичем ікону. Вона яагадує і про діда, і про дядька.
Господарство Чаплі мали середняцьке - сім десятин землі і дуже добра садиба, з городом, садком, левадою. Оскільки своєї землі було обмаль, то декілька десятин вони ще орендували в поміщика князя Урусова.
У роки столипінської реформи дід і батько Василя спродали свою землю та садибу й переселилися, як тоді казали, на "вжитки" в Акмолінську область (північний Казахстан.). Той край селяни (називали "Охвалимом" або "Сибіром", Там юного Василя батьки послали до школи. Там же він прочитав першого в житті українського вірша - то була поезія Тараса Шевченка "Літа орел, літа сизий..."
На "вжитках" родина розбагатіла, збудувала нову хату, придбала худобу, коні, отару овець. Але Василева мати Вустя не переставала тужити за своїми батьками. І років через три, перед першою світовою війною, переселенці повертаються знов на Катеринославщину, до рідної Миколаївки.
В Україні Василь Чапля вступив до двокласної, так званої міністеріської школи, і закінчив її навесні 1916 року. А восени того ж року юнак вступає до Павлоградської учительської семінарії.
У Павлограді Василь Чапля жив на невеличку державну стипендію. А влітку, під час вакацій, їхав до діда Юхима в Катеринослав. Там він працював на цигарковій фабриці, що містилася на Провіантській вулиці (нині вул. Пастера), де двірником був. дід Юхим. Роботу на цій фабриці Василь Чапля згодом опише в оповіданні "Страйк", яке увійде до збірки "Малоучок" (Київ, 1927). А праця в бубличній пекарні дала письменникові поживу для оповідання "Хлоп'ячі дні". "У цьому оповіданні,- згадуватиме В. Чапленко,- я хотів зобразити тривожні настрої в місті Катеринославі напередодні падіння Тимчасового уряду в Петрограді й загрозу більшовицького перевороту".
1920 року майбутній письменник закінчив Павлоградську вчительську семінарію. На селі тоді вкрай потрібні були вчителі, і випускників семінарії одразу розіслали по школах. Василь Чапля опиняється в селі Юр'ївці Павлоградського повіту. Але незабаром юнак вступає до Катеринославського вищого Інституту народної освіти - (Стає студентом літературно-мовного відділу факультету професійної освіти. Як і в дореволюційних університетах, регулярне відвідування лекцій тоді ще не було обов'язковим. Змушений заробляти на життя,. Василь Чапля одночасно учителював у своєму рідному селі Миколаївці. А приїжджаючи складати іспити в Катеринославі, зупинявся в діда Юхима. Згодом влаштовується на роботу поближче до навчання в Нижньодніпровській залізничній школі в лівобережній частині міста.
Інститут В. Чапля закінчив 1923 року. Лінгвістичні дисципліни викладав тут колишній професор Московського університету О. Пешковський, який і заразив юнака любов'ю до мовознавства. Українську мову та літературу студентам читав рідний брат академіка Сергія Єфремова - професор Петро Єфремов. Цей вчитель допоміг Василеві Чаплі вступити 1925 року в аспірантуру про науково-дослідній кафедрі українознавства, що її очолював академік Д. І. Яворниіцький. До речі, з Яворницьким у них були приятельські взаємини. Збереглося кілька передвоєнних листів Чаплі до Яворнидького вже з Кавказу. Саме Чапля познайомив з Яворницьким молодого криворізького поета Михайла Пронченка, пізнішого в'язня сталінських таборів, страченого під час війни фашистами в Кривому Розі.
Під керівництвом Петра Єфремова В. Чапля написав працю "Сонет в українській поезії". Цю тему молодий дослідник вибрав сам, але Петро Єфремов допоміг літературою, написав рекомендаційного листа до свого брата Сергія Єфремова в Київ. Захоплений сонетарством, В. Чапля листується в цій справі з Миколою Зеровим. Завдяки Чаплі на Захід потрапила рукописна збірка віршів Зерова. Своє листування з великим "неокласиком" він видасть по війні в паризькому часописі "Україна". Тим часом 1929 року В. Чапля закінчив аспірантуру його розвідка про сонет була видана в тому ж році в Одесі. Навчаючись в аспірантурі, Василь Чапля викладав у старших класах середньої школи, а закінчивши школу, мав право викладати й у вищих учбових закладах. Але життєві плани порушив арешт. 9 серпня 1929 року В. Чаплю затримано у справі так званої "Спілки визволення України" ("кількох же не визволила, а поневолила ця спілка!). Правда, до суду не дійшло, але засуджено його вчителя професора Петра Єфремова, На той час Чапля був вже відомим у Дніпропетровську українським діячем і письменником, членом літературної організації "Плуг", автором згаданої вище збірки оповідань "Малоучок", виданої київським видавництвом "Маса". Це кооперативне видавництво друкувало книжки Валер'яна Підмогильного, Євгена Плужника, Бориса Тенета, інших репресованих згодом письменників. На час арешту Василь Чапля був також членом редакційної колегії дніпропетровського журналу "Зоря"; його активним автором і навіть фактичним технічним редактором. В журналі "Зоря" В. Чапля друкував вірші, оповідання, статті, рецензії, перекладі з польської, німецької, російської, білоруської мов, епіграми. Впродовж 20-х років. В. Чапля друкувався також у харківських часописах "Червоний шлях", "Плужанин", "Критика", альманасі "Плуг", київському часописі "Життя й революція".