Один вечір минув без ЇЇ приходу до "робітні" української мови, другий ... далі тиждень, два тижні.
Скількись день йому спочатку вчувався ще її милий голос, оте її щоразове, тепер уже - гай-гай - колишнє "Здорові були, Гнате Пилиповичу". З великою напругою озирався нещасний чоловік на двері, як хто увіходив. Але то був як не Чорнострик, так іще якийсь чорт (як він з досади лаявся). А Чорнострик же, як на те, ще й казав кожного разу так само - "Здорові були, Гнате Пилиповичу".
Нарешті сердешний чоловік утратив надію її побачити. Адже вона могла й зовсім покинути інститут, як це робили досить часто інші студенти, не витримавши подвійної "навантаги" - роботи на підприємстві й навчання. І його обгорнуло страшне, рівне розпачеві, каяття, таке, як ото кажуть: "є каяття, та вороття немає". Він тепер якнайщиріше каявся, що так безглуздо повівся з нею останнього разу, - тоді весною. Йому спав тепер на думку жахливий здогад, що "Олеся", може, втративши надію, вийшла заміж за Шуліку чи когось іншого, за приказкою "не даруй журавля в небі, дай синицю в жменю" (він мимохіть уважав себе з"ч журавля).
- Ну й дурень же я! - каявся він подумки і вголос. - От дурило!
18
Сидів він якось із таким настроєм у себе дома і читав книжку одного молодого письменника. Ту книжку він мав прочитати з обов'язку викладача, - отже й читав її нехотя. Як швець не любить чобіт, що шиє їх іншому, так викладачеві літератури немиле прочитування нових "примусових" творів. Але в цій книжці він прочитав місце, що справило на нього з огляду "а оті переживання велике враження.
- "До нашого гурту (до гурту молоді, що стояв у міському саду), - було написано в книжці - підійшла швиденько молода жінка і, звернувшись до Василя, сказала:
- Ви чули? Маруся вийшла заміж за Н ...
"Почувши це, Василь раптом безсило зів'яв і опустився на лавку, що біля неї стояв. А потім затулив лице руками й заплакав. Плечі йому болюче скидалися, скидалися від важкого плачу дорослого чоловіка.
"Усі присутні ніяково вмовкли, не знаючи, що з ним робити.
"У цей час до Василя підбігла та дівчинка з бантиком на голові, що їй він дав був перед тим цукерку, щоб ЇЇ забавити. Вона тикала йому в руку цукерку і проказувала ті слова, що ними він її сам передніше заспокоював:
- Не плач! У, який великий, а плачеш ...." Засмучений чоловік кинув читати, відчувши в носі
гострі щипки плачу: якщо "Олеся" вийшла або вийде за іншого заміж, він теж заплаче. Хто б вона не була - щира дівчина чи шпигунка, - він уже її самозреченно кохав! Не бачити тепер її була для нього мука! А як ця мука стала уже нестерпна, він вирішив знайти її за вся-
19
ку ціну і, якщо вона вільна, сказати прямо їй усе ... сказати, що хоче з нею одружитися.
- "Якже всьому кінець, ?- зідхнув він так, як зідхають мільйони закоханих, - тоді хоч і не жити ... Як кому це чудно, хай сміється, - додав, згадавши свій немолодий вік, коли, на думку деяких "тверезих", самогубства через жінку вже не можливі... Байдуже буде йому -сміх, коли він буде бездиханним трупом ... Він вирішив узнати її адресу й піти до неї додому. Адреса ЇЇ мала бути в канцелярії інституту.
Того ж таки дня він звернувся до справнички з просьбою дати йому журнал із списком і адресами студентів.
Але справничка, противна, з гадючою голівкою істота, не зробила так, як він сподівався. Вона не дала йому книги в руки, а використала це, як нагоду для розмови, "кокетування" з ним. З усіма вона була по-баб'ячому брутальна (і це знав Кутько), а тут зробила солодкі очі, мишачі, якісь безбарвні, пускаючи ними бісики.
- "Яка вона противна! - з огидою подумав Кутько. --- Прямо з душі верне ...
- Так вам потрібна адреса? - перепитала, кокетуючи.
- Так.
- Студента чи студентки? ?- підкреслила останнє слово. І засміялась своїм противним сміхом: - Хі-хі...
- Студента...
- Кого саме? - тягла, заклавши пальця між сторінки книги.
І він, лютий-прелютий, назвав перше, яке згадав, прізвище - Чорнострик. Так цей плян був зірваний. 20
А на додачу до всього ввечері до Кутька підійшов Чорнострик і спитав, навіщо йому його адреса - йому сказала справничка. І, зігнаний на слизьке, горопаха не зміг задовільно пояснити. Чорнострик відійшов від нього з якоюсь двозначною посмішкою на своїй покропленій порохом "пиці".
А другого дня він узяв "Олесину" адресу в адресо-вому бюрі. Називаючи ймення коханої дівчини, він почервонів. Але це було легше, бо там була чужа людина, і балакали вони крізь маленьке віконце. А ввечері він знайшов на Пороховій вулиці дім під ч. 52 - одноповерховий, з поржавілою зеленою покрівлею. Від вулиці його затуляв високий зелений паркан, старий, з полущеною фарбою, похилений. На хвіртці була намальована на пострах чужим людям вищирена собача морда.