Выбрать главу

Витерши піт на чолі (він ішов швидко, та ще й нагору), Кутько нерішуче поклацав великим язиком клямки. У дворі справді обізвався хрипкий заспаний гавкіт... Стукаючи, Кутько сподівався, що з хати вийде сама "Олеся", та сталось не так: хвіртку відчинила зсередини огрядна з підіткнутою спідницею і засуканими рукавами, пропахчена кухнею тітуся. Це його збило з пантелику, і він, немов його який біс смикнув за язика не в той бік, спитався:

- Чи тут живе ... Іван Тетеренко?

Тетеренко в цьому дворі не жив, і через те хвіртка в ту ж мить зачинилась перед його носом.

Постояв невдаха деякий час перед хвірткою, пройшовся понад домом. Душа його була, як порожня торба. - "Але ж це безглуздя! - кипів він. - Не зуміти спитати прямо!..." А потім вирішив ще раз

21

постукати і спитати вже .прямо про "Олесю". Знов повернувся до хвіртки, обережно поцокав клямкою. Знову вийшла та сама тітуся, і її очі зайнялися гнівом, яюттю.

- Я ж вам сказала, що немає такого ...

І хвіртка знову грюкнула, тепер уже остаточно, безповоротно. А з-під хвіртки загарчав, вишкіривши зуби, здоровенний собайло. Так бідолаха остаточно піймав облизня.

Та ні в кого ж нема такого терпіння, як у закоханих, немає такої великої наполегливосте. Зазнавши поразки на Пороховій, Кутько вирішив шукати "Олесю" на тім заводі, де вона працювала.

Отож одного дня, близько третьої години, коли перша 'переміна кінчала роботу, він обережно підійшов до того заводу, до контрольної хвіртки. Потім узяв чекати, поки почнуть іти робітники, а з ними й співробітники головної контори, що в ній - це вій знав - працювала "Олеся".

Покищо біля хвіртки було спокійно і майже безлюдно. Тільки під парканом-муром сиділо скількись перекупок (останні з "непманів": продавали насіння, дрібно покришену махорку, вимірювану чарочками, заялозені цукерки і ще якийсь там копійчаний крам). Декілька хлопчаків длубалось у піску . ..

На паркані рядочком сиділи горобці, цвірінькаючи упрорідь: цвірінькне котрийсь - і вмовкне, немов прислуха-ється до потужного двиготу, що добувався з заводу, оглянеться сюди-туди - і знову: цвірінь .. .

Крім двиготу, що глухо, наче з-під землі дуднів і створював напружене звукове тло, там, на заводі, ще клацало, дзенькало і вряди-годи шипом шипіло. І від 22

усього цього здавалось, що світ кудись невпинно йде... іде o а оті перекупки, хлопчаки й горобці - то почесні пасажири, мандрівники у всесвіті.

Перекупки запропонували Кутькові щось у них купити - насіннячка, махорочки, цукерочок, - на вибір. На цю розмову з хвіртки-прихалабка визирнув сторож, вистромивши з холодка на приємне вересневе тепло голову в плесковатій засмальцьованій кепці. Побачивши чужого чоловіка (Кутька б то), сторож зацікавився ним і став пасти очима. Кутько постеріг це --і йому зробилось неприємно. Щоб надати собі ділового вигляду, він заклав руки за спину і взяв "поважно" проходжуватись вздовж блискучих і рівних, як сонячні промені, рейок залізничної колії, що проходила біля самого заводу.

Коли це враз як не віджахне його від тих рейок, вискочивши з-поза будівель, поїзд! Наче його з гармати вистрілило. Величезна маса з оглушливим трахко-том - немов дві планети зіткнулись на своїй путі - прошуміла, зірвавши вихори пилу, повз нього, повз перекупок, хлопчаків, сторожа ...

За поїздом полетіли якісь папірці, поруділі шматки газет, бозна звідки налетіли соломинки, що блискучими, як само сонце, спинцями заблискотіли в повітрі проти блакитного неба.

А потім того знову зробилося тихо, знову стало чутно прозоре на тлі заводського двиготу, нечутного через свою постійність, гороб'яче цвірінькання.

Гляне Кутько, а чортів сторож таки пасе його очима, а далі - кив пальцем, мовляв: "А йди но сюди". Кутько удав, що нічого не помітив. Тоді сторож прямо покликав:

23

- А йди, бра, сюди! Нічого робити, підійшов.

- Чи нема в тебе, бра, закурити? Хочеться, аж шкура болить ... А бісові непманки, - кивнув він головою на бабів, - не дають набір ...

Кутько іполегшено зідхнув. А що був некурець, то й не міг спраглому чоловікові допомогти. Спитався, щоб попередити розпитування:

- Мені тут треба одну людину побачити (свідомо сказав "людину", щоб не казати "дівчину"). Чи скоро виходитимуть?

Сторож щось на це відповів, але що саме, Кутько не розчув, тільки побачив, як він, немов трусик, пожував губами: в цю мить близький густий гуд чи рип розпанахав світ, наче земля загальмувала свій хід: це був гудок на кінець зміни.