Перед його очима було заґратоване вікно, і на тому вікні билася, нудотно дзизкаючи, об прозору пере: шкоду - самітна муха, рвалася сліпо в далечінь, на волю.
- "Чи не так і я прагну кращого життя... кохання?" - подумав сердега. - Та тільки марно б'юся об такі прозорі перешкоди ... Хіба я міг передбачити цю останню пригоду? ..."
Годин через півтори дзенькнув замок у дверях, відчинились двері, і вартовий сказав йому, щоб ішов за ним. Проходячи ?півпідвалом, Кутько побачив на стіні годинник: була без 10 хвилин п'ята.
27
подумав мляво. -
- Це я спізнюсь на роботу, Що ж я там скажу? . ..
Але незабаром ця турбота відпала: його вивели не на волю, а на допит. В тій кімнаті, куди його привели, за столом сидів слідчий ДПУ, щось писав. Спочат-к}' він не звернув уваги на приведеного, і той скількись хвилин лостояв мовчки леред його столом.
.. Тільки закінчивши своє писання, слідчий підвів голову і, впіймавши Кутьків погляд, деякий час дивився своїми витріщеними очима - наче впізнавав, а насправді, - як це звичайно робили люди цього фаху, "гіпнотизував". Кутько не витримав ідіотського погляду й спустив очі.
- Чого ви боїтесь дивитися мені ввічі? - були перші слова слідчого. - Мабуть, сумління не чисте? ... Ну, сідайте!
Кутько сів.
- Ваше прізвище, ймення, по-батькові?
Після перших запитань "анкетного" характеру слідчий перейшов до питання "з суті":
- З якою ви метою скількись день підряд стежили за заводом?
- Не стежив, а ходив біля контрольної, - відповів досить спокійно запитаний: він був знову в тумані байдужости.
- То однаково. Без діла ніяка людина, коли вона нормальна, не ходитиме.
- І не скількись день, а тільки два...
- Та то ще хто-й-зна. Два дні вас бачили, а ви могли й більше тут бути. А втім, хоч би й так - тільки два дні. Скажіть же: чого ви все таки, як ви кажете, ходили перед контрольною?
28
- Так...
- Гм ...
І обличчя слідчого скривила "страдницька" саркастична усмішка.
__Оце називається відповідь! Ви ж не дитина -o
щоб так відповідати! Крім того, ви людина з освітою, трохи не професор, як ви самі кажете ... Я вам раджу серйозніше поставитися до справи, бо вам загрожує ... - тут примовк, підкреслюючи казане, - ви самі повинні розуміти, - що ... За шпигунство та диверсійні дії ми по голівці не гладимо. Може, ви надієтесь на те, що ви місцева людина, що вас усі знають? Але для нас це не має значення: ми знаєм, що чужоземні розвідки частенько завербовують і місцевих людей ...
Безглуздя своєї відпоівіді Кутько й сам крізь туман байдужости розумів. Але що він міг сказати? Що приходив на побачення до дівчини? Та ще й не умовившися з нею, а тільки шукав ...
А слідчий уперто чекав "справжньої" відповіді, вшнипивши в його обличчя свій ідіотський погляд.
- Ну?
Тоді сердешний чоловік взяв говорити правду - говорив про своє палке кохання до своєї студентки "Олесі", говорив про те, як він мучився, не побачивши її на (початку навчального року серед інших студентів. І в голосі йому була сама щирість.
Слідчий, слухаючи його, дедалі вище зводив свої брови на знак здивування, і це було роблене дивування, Що мало означати невіру в його оповідання. Кутько скінчив, а зведені вгору брови чекали далі.
Помовчали.
- Ну, далі, - нагадав слідчий.
- Я все сказав ...
- Усе? Алеж це, - він знизав здивовано плечима, - якщо не дитяча відповідь, то ... казочка для дітей. Кожному вільно говорити про кохання до якої завгодно дівчини чи жінки ... Потім це, отакі "любовні" пригоди, досить таки наївні, як на ваш вік ...
Тут він кинув погляд на анкету:
- Вам же вже 33 роки ... Тільки хлопчаки 16-18 років можуть так бігати за дівчатами, як ви оповідаєте.
- Як хочте, так і розумійте це. Більше я нічого не можз'' сказати ...
На цьому їхня "розмова" й скінчилась. Почекавши скількись хвилин з надією, що Кутько ще щось скаже, слідчий покликав вартового і звелів відвести його назад. А ввечері його 'перевезли до ДПУ. Посидів він трохи в комендатурі, а тоді його ловели знайомими вже йому з попередніх викликів коридорами, чистими, з килимками під ногами, і завели до однієї з кімнат. У зеленкуватому від шапчука на лямпі освітленні Кутько побачив знайому кучеряву голову слідчого, що сидів за столом, і якусь жіночу постать, що сиділа з другого боку проти нього. Постать йому когось нагадала. Почувши, що хтось увійшов, жінка оглянулась - і... Кутько мало не скрикнув від здивування, радости, болю: це була "Олеся".
Чого вона тут? Чи й її заарештовано? А може, це все вона й улаштувала як шпигунка?
Але "Олеся" привітно кивнула йому головою, як знайомому, радісно усміхнулась.
На голові в неї був легкий газовий рожевий шарф, крізь який просвічувалось її чудове волосся, одягнена вона була в зелену жакетку, з викотом на грудях. Яка рідна, яка дорога, не бачена аж два місяці істота!
30
__ци ви знаєте цього громадянина? - звернувся
до "Олесі" слідчий...
__Знаю ... Це мій учитель.
Глузливий усміх сковзнув по сизо-зелених (від освітлення) губах слідчого.
__Умгу. А як ви ставитесь до нього?
__Як ставлюсь?
Вона на мить завагалась, як сказати. - Ну ... як до вчителя: з пошаною . . .
- А він до вас як?
"Олеся" зиркнула, підкинувши ґратки своїх вій, на Кутька.
- Як? Нічого . . . добре.
- А чи можете ви підтвердити, що він вас... є, любить?
"Олеся" підкинула здивовано й радісно свої чудові брови. Але відповісти на це питання прямо не змогла: Кутько ж їй про це ніколи не говорив.
Тоді слідчий звернувся до Кутька:
- Чи можете ви й тут, в її присутності, сказати, що її кохаєте?
Кутькові голова лішла обертом. Та от як і де - подумав він - доводиться йому сказати коханій дівчині про своє кохання?! Не в "робітні" української мови, не на вулиці після навчання, не під тополями тихого весняного вечора, а в ДПУ в присутності слідчого! Чи не глум це соціялістичної дійсности, що з одного боку проповідує волю кохання, а з другого - ставить людей в отакі ідіотські умови?!
Потім він заплющив очі і мовив:
- Я люблю вас, Олесю ... давно кохаю ... і до заводу ходив, щоб вас побачити ...
31