_ Порадимо тепер товаришеві Деркачеві тільки виправити 19 років на 29- і все буде гаразд, - закінчив Лебідь свою промову дотепом.
Публіка весело заплескала, мішаючи оплески з СМІХОМ.
Цими веселощами й закінчилася вечірка. Але, безперечно, помилявся один з письменників-"попутників (Підмогильний), коли про такі вечірки сказав, що на них багато веселого для слухачів і сумного для літе-
ратури "нетактовний "висуванець" незабаром був заарештований, і йому на допитах довелось пояснювати, яка йому література більше подобається - радянська чи буржуазна.
49
Готуючись до чищення своїх лав,
Добра партія вірна своєму демократизмові, звернулася до трудящих
щоб трудящі допомогли виявити "ворожі елементи"
що заважали їй цупко держати в руках тих таки трудящих Це було знов схоже на те, якби кіт, мавши мишу в лапах питався в неї, як ЇЇ краще ззісти
Трудящі, бачилося, щиро відгукнулись на цей заклик і дружно пішли на збори, що їх КРІЗЬ склика" ли місцеві комітети професійних' спілок, - ішли щоб послухати доповіді про завдання того ч'ищення. І тільки те те, що всі комітети зробили це дуже вже дружно, та те, що на збори приходило сто відсотків працівників установ, шкіл, заводів, мимохіть викликало думку чи не діяла, часом, і тут якась -потаємна сила на приклад, ДПУ, чи не гнала на ці збори людей боясь утратити
посаду та спокій в житті, коли не більше.
В металюргійному інституті МК та профком скликали збори разом - співробітників викладачів і сту дентів на одні збори. Струмками й потоками
потекли всі ці люди після занять з аудиторій кабінетів, робітень до актової залі. А в залі було ясно й урочисто. Високі вікна
з двох боків перехрещували денне світло на ворушкій масі голів, хусток, пліч, обличчів і робили з цього руху майже святковий чи хоч театральний настрій
Святковість чи театральність збільшували й великі
портрети керівників партії та "радвлади що іконостасом
прикрашували залю, а також червоні полотнища
передчисткових гасел. Величезний нелюдської міри портрет "проводиря народів" (з знаменитою люлькою)
стояв на задній стіні відслонєної сцени і при-
50
жмурено дивився на хвилювання покірного йому народу. Портрети його найвірніших співробітників прикрашували високі простінки між вікнами Правда, в одному з простінків, там, де напередодні ще висів один з таких портретів, тепер було голе, сліпе місце. З того простінка щойно знято одного з тих Найближчих, що вже відпав ласки, і хтось, необачно не догадався заличкувати якось те прикре більмо Можливо, тому необачному це так не минеться, і саме на чистці" вирине: мовляв, навмисне так зробив, щоб згадували "ворога народу".
Над сценою висів червоною стягою напис. Допоможімо нашій рідній, улюбленій партії очистити її ла. ви від клясово-ворожих елементів!" Це було написане від імени народу, а писала сама партія. Напис цей був приємний для безпартійних: давав їм трохи чи не ра. дість з приводу того, що вони безпартійні що їх нее чиститимуть. Але цю однобокість виправляв інший напис, що висів красовито, трохи навкоси з одного боку сцени: "Посильмо нашу пильність на всіх ділянках нашої роботи". Інакше кажучи, цей напис нагадував безпартійним про те, що партія, очищаючи свої лави не забуде й за них, що й над ними висить загрозл'иве "мементо".
У гущі студентів, що посідали вже, зайнявши всі місця, був і викладач української мови і літератури Гнат Кутько. Його щойно "випустили", і його ще оточував
і відгороджував серед цієї маси пояс ВІДЧУЖЕНОСТи - згадка про те, що він був зник на якийсь час
(ХОЧ НЄ був НІ ХВОРИЙ, НІ "ПРОГУЛЬНИК") Про це це його ніхто не відважувався питати, тільки вряди-годи скине котресь непомітно на нього очима, і потім мер-
51
щій відвернеться. Щоб менше на нього дивились, Куть-ко сів іззаду, біля самого входу майже, де була тінь від балькону над головами. Тільки ж сидіти зовсім спокійно він не міг. Він добре розумів, що йому, як людині заплямованій постійним "тяганням", треба буде обов'язково на цих зборах виступити з політично-загостреною промовою. Алеж для нього нічого в світі не було тяжчого, як виступати на зборах з отакою силуваною промовою, складеною з готових газетних висловів! Цю тяжкість можуть зрозуміти тільки ті, що їм судилося жити за соціялізму, ладу, що про нього так довго мріяли найкращі люди всього світу - коли хотіли волі слова, волі сумління тощо. Кутько в таких випадках відчував, що ніби хтось, а не він орудує в роті його язиком .. . Але ... скачи, враже, як пан каже! Узяв він гарячково готуватись до виступу, добираючи слова, думки. Тільки ж йому заважало його власне серце: так стукало в грудях, що забивало дух. йому здавалось, що це найбільший звук у залі, що його чують сусіди-студенти. І івід цього йому було соромно, боляче ... навіть страшно.